Глава 46 Кліщі

Вітер спробував роззирнутись у широкій кабіні, аби відшукати бодай якесь приладдя для самозахисту, але навала з ударів не давала сконцентруватися на пошуку. Поруч з місцем водія де зазвичай кріпився автомат наразі було порожньо. Швидко поглянувши на місце пасажира Вітер усвідомив, що стрілецька зброя у кабіні відсутня. 

Гарпія продовжувала невпинно карбувати ударами дах вантажівки. Здається вона надійно зафіксувавшись на кабіні вирішила пробити у ній додатковий люк, аби опісля спробувати роздерти дах. Час спливав, невпинно граючи проти Вітра, як раптом капітан помітив залізний відкидний ящик, що ніби причаївся між рядом сидінь та вільним простором й майже зливався з підлогою. Не гаючи дорогоцінних секунд, Вітер зірвав кришку та став шукати бодай щось, що могло слугувати за зброю.

Єдиною річчю, котра могла хоч якось озброїти капітана виявилися довгі пневматичні кліщі. Завдяки своїй вазі та довжині ними можна було завдати відчутного удару, от тільки битися залізяччям із високотехнологічною машиною-роботом видавалося геть невдячною справою. Вітер чудово розумів це тож поки що не здійснював спроб завдавати ударів по міцних руках Гарпії, що час від часу занурювалися до люка намагаючись зачепити свою здобич.

На якусь мить атаки завмерли. Дах кабіни добряче просів, але стійка до колосальних навантажень конструкція ще й досі трималася. Гарпія вправно зістрибнула до бампера й набравши розгін з силою врізалася головою у броньоване скло. На широкій поверхні вмить розійшлися сотні дрібних тріщин, через це Вітер цілковито втратив здатність бачити все, що коїться попереду вантажівки. 

Наступна пауза тривала недовго і шалений за силою удар пробив величезну діру, змушуючи капітана відстрибнути якомога далі від епіцентру подій. Наразі картина була не з приємних, оскільки голова крилатої жінки пробила скло, після чого її могутня правиця довершила справу, дозволивши Гарпії частково зануритись до кабіни.

Вітер, удар якого підсилили біонічні м'язи костюма, щосили змахнув кліщами, поціливши в обличчя жахливої машини. Гарпія стрепенулась й схоже на якусь мить розгубилась у просторі. Капітан своєю чергою відчайдушно стрибнув до люка та відштовхнувшись ногою від голови нападниці опинився на даху кабіни.

Здається, штучні зорі сьогодні зійшлися на користі Вітра, надавши йому рятівний шанс змінити безнадійний двобій на власну користь. Допоки Гарпія частково застрягла в кабіні, з'єднувальні дроти залишалися відкритими. Доктор Хард припустився необачної помилки, коли поспіхом не ізолював надважливі елементи досконалої машини від зовнішніх уражень.

Вітер розвів кліщі й стрибнувши на спину Гарпії вп'явся своєю зброєю у хитросплетіння дротів. Зімкнувши кліщі, Вітер почув гучний крик від якого на кілька секунд заклало вуха. Дивний стогін змусив Вітра тремтіти, після чого, неначе старовина платівка, востаннє залунав у вухах та згас.

Капітан швидко, але обережно зістрибнув до землі, намагаючись відбігти якомога далі від кабіни. Дивна картина на якій велетенське тіло Гарпії застигло, частково занурившись до кабіни спонукала Вітра зачекати кілька хвилин й врешті кинути свою зброю додолу. Зараз хотілося просто відпочити. Дістатися одного з найближчих дерев, притулитися спиною до його стовбура, заплющити очі та на якийсь час провалитись у безпам'ятство. Але раптовий спогад про Курта, миттю змусив тіло капітана здригнутися й поспіхом поглянути на комунікатор. Потрібно було мерщій бігти до ліфта. 

Вітер майже зірвався до заповітної позначки, аж раптом згадав про втрачену Куртом «Віверну», змушуючи себе перейти з бігу на швидкий крок. Дорогою капітан озирався, подумки готуючи себе до будь-якого розвитку подій. Втім Гарпія так і залишилась нерухомо лежати на місці де її зупинив Вітер, а ніч потроху змінювалася штучним світанком. Якби Сашко впустив зброю десь над вкритою травою ділянкою, навряд капітанові вдалося швидко знайти її. Проте «Віверна» приземлилась обабіч ґрунтової дороги й це можна було назвати другою вдачею, яка сталася з капітаном на теренах шостого рівня. 

Піднявши з землі дорогоцінну зброю капітан поспіхом рушив за рюкзаком. Повернувши собі екіпірування, Вітер побіг дорогою, що мала привести його до ліфтової кабіни.

Діставшись місця капітан жадібно відсапуючись, сперся долонею на панель виклику. На темному сенсорі раптово заблимав помаранчевий контур, що свідчило про несправність системи. Вітер похапцем здійснив наступну спробу викликати клятий ліфт. Потім іще й іще. Але двері лишались зачиненими, а відсутність звуку двигуна лише підтверджувала, що останній не тягнутиме кабіну на потребу Вітру.

Зазвичай стриманий капітан вдарив ногою у двері. Наразі він не мав змоги дістатися до Курта так само як й Сашко навряд повернувся сюда навіть, якби хотів. Шалений й небезпечний шлях, що лишився за спинами друзів і можливо ще важчий, який Курт матиме долати самотужки. Вітер у розпачі присів біля дверей й знявши тримачі, поволі зняв із себе шолом, після чого зробивши глибокий вдих знову підвівся. 

Наслідки давньої катастрофи давались взнаки, тож перебувати без шолома довгий час Вітер не міг. Попри це, нестримне бажання хоча б ненадовго вдихнути на повні груди взяло гору. Як давно він не дивився на зоряне небо. І нехай воно й не справжнє, але через вир нестримних думок наразі так не вистачало того самого простору. Втомлена свідомість вперто не хотіла миритись з безвихіддю й на залишках сил відчайдушно шукала таких важливих та потрібних нині відповідей.

Несподівано перед обличчям Вітра промайнула маленька пташка, що швидко повернулась назад й замерла в повітрі, вправно тріпочучи механічними крильцями. Дивна зозуля спинилась прямісінько навпроти капітана і здавалося уважно вдивлялася на його лице. 

Вітер хутко потягнувся за «Віверною», аби знищити дрон розвідник, втім лісовий птах миттю здійнявся у сіре ранкове небо, зникаючи десь поміж верхівок дерев. Капітан із розпачем повернув шолом на місце, раптово відчувши, як ускладнюється дихання. Здавалося дивним, що системи комплексу ще й досі працюють, даючи можливість дихати без спеціалізованого обладнання та не зважати на тиск. Це було ще одним свідченням того, що комплекс не порожній, а що більш важливо - серед його мешканців лишаються представники людей, котрі на відміну від роботизованих машин чуттєво сприймають подібні речі.