Глава 43 Крила

Курт відчайдушно намагався здолати підступний схил, втім слизька земля та думки щодо вантажівки за спиною не давали просунутись більше, аніж на кілька сантиметрів. Вітер бачив це й до того ж і сам не міг похвалитися вдалим підйомом. 

Заповітні секунди танули на очах й вимагали термінових дій. Правиця капітана продовжувала триматись за коріння, натомість ліва рука Вітра стягнула зі спини зброю. «Віверна» могла добрячий пошматувати ворожі колеса, проте військова техніка зазвичай різнилась від цивільних модифікацій вантажівок. Чотири пари міцних коліс навіть зазнавши серйозних пошкоджень так, або інакше продовжили б свій рух, тож Вітер зважився на відчайдушний крок.

Відпустивши правицю, капітан обома руками вхопився за «Медузу» й втративши надійне зчеплення з поверхнею, ніби на санчатах рушив назустріч залізному ворогові. Курт завмер на місці із жахом споглядаючи, як Вітра несе під колеса вантажівки. Знайомий вухові звук всотування повітря, дещо підбадьорив Сашка. В останню мить, Вітер спромігся здійснити постріл, який спрямував до нижньої частини кабіни. 

Звісно, водія у вантажівці не було, тож варіант щодо ураження кермувальника відпав сам собою. Натомість задум Вітра спрацював як слід. Застаріла модифікація двигунів подібних автівок з урахуванням крутого підйому за певних умов мала шанси заглухнути. Потужний імпульс, що його видала зброя Вітра, дістався мети й вантажівка з гуркотом здригнувшись, раптово завмерла на місці.

Ноги капітана майже цілком занурились під транспорт, але Вітер усе ж таки встиг підняти руки й надавши зброї горизонтального положення впертися у бампер. Злі очі фар поволі згасли, а Курт, що виринув із заціпеніння остаточно розвернувся у бік вантажівки й наслідуючи прикладу Вітра, зіслизнув до вантажівки.

— Мерщій нагору! Ми не самі! — мовив Вітер, коли Сашко порівнявся з капітаном, зупинившись поряд бамперу.

Те, що рівень не порожній, Сашко розумів і сам. Вантажівка не могла рушити самостійно, отже хтось дистанційно спрямовував її згідно з визначеним маршрутом. Проте Вітер переймався геть за інше. Пронизливий жіночий крик, що нагадував пташиний був знайомий капітанові.

Відвернувшись спинами від зловісної машини, друзі почали квапливо лізти пагорбом. Підйом здавався не таким швидким, як того вимагали обставини та відчайдушне бажання чимскоріше знайти безпечніше укриття, втім усе ж таки просувався. Наполегливість врешті взяла гору і супутники дісталися заповітного піка, хутко спустившись донизу й зачаївшись поряд цегляної руїни по інший бік пагорба.

Жадібно відсапуючись, товариші з острахом озирнулись. Знайомий та жахливий крик, що здається ставав ближчим, знову сколихнув тишу штучної ночі.

— Повітря, — відсапуючись мовив Вітер. — Небезпек потрібно чекати з повітря.

— Що воно у біса таке?! — не стримався Курт споглядаючи на пагорб з-за якого миттю раніше донісся пронизливий крик.

— Машинерія, що здатна літати. Напрочуд стійка до більшості видів зброї. Єдине вразливе місце це крила, — видихнувши повітря, випалив капітан, пригадавши останню зустріч з Гарпією, що ледь не вартувала йому життя.

— Безпілотний апарат?! — намагався скласти картинку у єдиний пазл Курт.

— Якби ж то, — видихнув супутник.

Крик долинув з новою силою. Хтозна, можливо це була частина психологічної атаки, втім працювала вона дієво.

— Домовляємося так, — квапливо мовив капітан, вказуючи Куртові позначку, що пульсувала на екрані комунікатора. — Це ліфт й до нього трохи більше кілометру, як раптом загубимося, без паніки! Зустрічаємося на сьомому рівні одразу поруч ліфтових дверей. А зараз рушаємо, можливо ще встигнемо здолати цей відрізок.

Курт схвально кивнув й разом з капітаном вистрибнув з укриття, перейшовши на біг. Згідно із мапою, дорога могла вивести друзів прямісінько до ліфтової кабіни, що маскувалася у штучній скелі. Залишалося лише одне питання, чи встигнуть вони дістатися заповітної точки переходу.

Несподівано над головами друзів промайнула величезна тінь. Курт міг заприсягтися, що бачив літак, який промайнув занадто низько, але це було не так. Дивний літальний апарат розвернувся й пішов на друге коло. Озирнувшись, Сашко оторопів, завмираючи на місці. 

Прямісінько до нього летіла невідома істота, що з кожною миттю набувала чітких обрисів. Довге чорне волосся роздмухував невидимий вітер, а місячне сяйво заграло химерним помаранчевим танцем на блискучих обладунках велетенської жінки.

Курт не чув відчайдушні заклики Вітра не зупинятись. Час у свідомості Олександра сповільнився й не зводячи погляду з неймовірного ворога, Курт потягнувся до «Віверни». Останнім, що побачив Сашко - були чорні очі й гак, що вправно зачепив його за рюкзак та потягнув дорогою. 

Від несподіваного поштовху Курт випустив з рук зброю й тепер, неначе учасник автоперегонів нісся дорогою провівши ошелешеним поглядом Вітра, який вже за мить залишився далеко за його спиною.

Капітан своєю чергою скинув з плеча зброю, але боячись зачепити Курта так й не зважився на постріл із заціпенінням спостерігаючи, як Сашко здіймається в повітрі, зникаючи десь за лісовою дорогою. 

Цупкі, механічні руки Гарпії надійно тримали свою здобич, а Курт не маючи змоги поглянути вгору, затамувавши погляд був змушений спостерігати за верхівками дерев, які ледь не чіпляв ногами.

Зненацька дивний ліс почав рідшати й хоча минуло лишень декілька секунд, Олександрові здавалося, ніби цей казковий та водночас химерний політ триває цілу вічність. Гарпія ж зробивши коло, плавно рушила до землі й порівнявшись з дорогою, різким поштовхом відкинула Курта у бік кам'яної скелі.

Сашко приземлився на рюкзак й за інерцією нісся вперед, усвідомлюючи, що не може загальмувати та за кілька секунд вріжеться у ліфтові двері. В останню мить, коли здавалося, що зіткнення неминуче, металеві дверцята прочинилися й Курт з гуркотом влетів усередину. Він навіть не встиг хоч трохи прийти до тями, як двері ліфта зімкнулися й кабіна самостійно рушила донизу.