Глава 40 Ілюзії

Курт спробував оглянути капітана, втім зробити бодай якісь медичні висновки, зважаючи на обставини було майже неможливо.

— Дайте руку, — відсапавшись мовив Вітер. — Нумо!

— Ви певні? — з пересторогою запитав Курт й швидко озирнувся до завалу із брухту.

За мить рукавичка Сашка міцно зафіксувала долоню напарника, допомагаючи Вітрові набути вертикального положення. Наразі все виглядало не так критично, але Олександр з прихованим острахом чекав на перші кроки супутника.

— Хребет цілий - це вже добре, — щиро пожвавішав капітан, зробивши декілька кроків й обережно спробував зняти рюкзак.

— Не думав, що цей панцер ладен витримати подібне навантаження, — визнав Курт, подумки зважуючи ризики травмування внутрішніх органів побратима.

— Все набагато краще, ніж могло бути. Завдячуючи амуніції й кільком десяткам сантиметрів на які встиг просунутись, — мовив Вітер поволі оговтуючись. — Я не дарма обрав для нас саме «Лішого», він, бо ж розрахований на часткове нівелювання тяжких ударів та падіння. 

Друзі ще кілька хвилин стояли поруч роздоріжжя. Пара майже зникла, втім Курт не втомлювався сканувати навколишній простір у час, поки капітан поволі спробував розходитись.

— Більш-менш, — врешті озвався Вітер. — Аби не костюм, навряд би ми вже порозмовляли, але на щастя, біонічним м'язам дісталося куди більше, ніж моїм власним.

Курт з полегшенням зітхнув. Шалений удар, що наздогнав Вітра неабияк злякав, не звиклого до відчуття страху Олександра. За взаємної згоди, друзі прийняли рішення вирушити до складських боксів, після чого повернутися у бік протилежного крила. На щастя Вітер не перебільшив своїх фізичних можливостей й тримався доволі бадьоро.

Діставшись складських боксів, друзі зауважили, що приміщення всупереч безладу, що царював навколо, свого часу планувались, як доволі акуратні кабінети. Звісно не такі зручні, як кімнати науковців, але куди приємніше за брудні вантажні доки, або велетенські ангари. 

Зауваживши перевернуті догори дриґом залишки розібраної апаратури та стратегічних запасів, Курт зробив висновок, що нога мародерів усе ж таки діставалася четвертого рівня. До сухпаїв й вкритих товстим шаром пилу баклаг із водою їм схоже було відверто байдуже, чого не скажеш щодо ящиків з додатковими батареями, приладів нічного бачення й амуніції, що колись зберігалася у цих стінах.

Навряд середньостатистичний, ба навіть досвідчений шукач скарбів дістався б сюди минаючи страшний міст та решту пасток. Отож Курт невимушено зробив висновок, що більшість перепон, які встигли трапитись на їхньому з капітаном шляху виникли нещодавно. З цього випливало, що хтось готувався до візиту гостей із поверхні й добре знав планування комплексу, а ще надзвичайно добре розумівся на піротехніці та складних технічних аспектах.

За кілька годин друзі встигли оглянути вціліли, й здебільшого захаращені різноманітним непотребом бокси й тепер настала черга протилежного крила.

— Пропоную трохи відпочити, — запропонував Курт, помітивши, що сьогоднішні події все ж таки далися в знаки й витривалість капітана потроху здавала позиції.

— Гаразд, — відповів колишній пілот, сідаючи поруч однієї зі стін. 

— Як я розумію нам залишилося перевірити центр технічної підтримки й рушати до п'ятого рівня, — сідаючи поруч напарника мовив Курт.

— Саме так. Перепочинемо, дістанемося точки перетину й дослідивши приміщення оберемо місце для ночівлі. Невдовзі сили нам знадобляться, потрібно аби тіло і мозок як слід відпочили, — підсумував Вітер.

Курт підняв догори «Віверну», увімкнув сканувальний промінь й по-дитячому, ніби граючись пробігся стелею.

— Що там пан Граб казав? До чого маємо готуватись далі? — полишивши забавку поцікавився Курт.

Вітер спробував розправити плечі й притулився спиною до стіни, неначе збирався поринати до сну.

— Я гадаю найголовнішим буде не втратити здоровий глузд й вчасно відрізнити ілюзію від реальності, — спокійно мовив Вітер.

— Тепер зрозумілою мовою, будь ласка, — пожвавішав Курт, що відверто кажучи також потроху розпочав програвати двобій із втомою.

— «Ілюзія». Не поширена зброя, а радше гарне підтвердження розвитку технологій сучасності, — розпочав капітан. — Ви мали поверхнево чути про неї під час проходження оновленого курсу для спецпідрозділів.

Занурившись до лабіринтів пам'яті, Курт пригадав, що й справді чув дещо про новітню розробку, яка була спрямована на деморалізацію ворога та згідно з задумом мала діяти, як у замкнутих приміщеннях, так і на відкритій місцевості. Подейкували, що над даним винаходом працювали давно, але перші офіційно затверджені випробування побачили світ лише кілька років тому.

Специфіка ілюзорної зброї полягала в тому, що для ураження та деморалізації ворога ця система не потребувала набоїв, вибухівки, або звичних речей, покликаних знищувати тіло супротивника. Психіка і свідомість - ось на що розраховували винахідники «ілюзій». 

Завдячуючи спеціальному обладнанню, що встановлювалося на визначеній ділянці, приміщення з легкої руки оператора змінювало усе навколо. Посеред нібито порожнього ангара, враз міг з'явитися літак, оточений військовими. На зміну понівеченій бойовій машині в очах вижалася абсолютно ціла одиниця техніки. Досягався подібний ефект шляхом надреалістичної голограми, що у поєднанні з імітацією справжніх звуків була ладна змусити повірити у справжність запропонованого оператором керування сценарію.

З одного боку подібна імітація могла змусити ворога похапцем тікати, ба навіть втратити здоровий глузд в залежності від того, що побачать його очі. Втім здебільшого дана розробка спрямовувалась на створення такої собі «димової завіси». Поки супротивники зачудовано намагалися допетрати що до чого, ілюзія зникала і на її місці з'являлися справжні вояки та відповідно реальна зброя. 

До впровадження подібних технологій на теренах масштабніших за навчальний полігон було ще далеко. Зумовлювалося це складним технічним процесом та мобільністю розгортання усіх необхідних елементів для повноцінного функціонування «Ілюзій». Втім сам Олександр бачив систему у дії лише на засекречених відеоматеріалах.