Глава 39 Хмари

Ліфт раптово зупинився і з гуркотом прочинив двері. Промені, що майже синхронно увімкнулися на зброї Курта та Вітра, швидко почали сканувати навколишній простір. Друзі одне за одним залишили кабіну, втім рушати коридором не поспішали.

Геть не такими уявляв собі терени четвертого рівня Курт. Здавалося, подібний за планування, цей поверх радше нагадував технічне крило, оповите ледь помітною, білою парою. Хутко поглянув на комунікатор, Вітер побачив, що вони із Куртом стоять навпроти роздоріжжя. Згідно з мапою, праворуч тягнувся коридор, що прямував до точки перетину з центром технічної підтримки. 

По лівий бік розташовувалися бокситз складськими блоками. Навпростець, своєю чергою чекав коридор, який мав привести до сектору, котрий свого часу було відведено для працівників розподільчої ланки.

— Зазвичай ліфт не часто зупинявся на цьому рівні, — мовив Вітер, по черзі скануючи кожен з коридорів. — Це своєрідний технічній поверх, який призначався для персоналу, що відповідав за надходженням обладнання та інших життєво необхідних для роботи комплексу ресурсів. 

— То з чого почнемо? — запитав Курт, роздивляючись на усібіч.

— У будь-якому випадку маємо оглянути усі приміщення до яких спроможні дістатися, — відповів капітан. — Пропоную розпочати зі складів. 

— Нехай, — згодився Курт, поволі крокуючи до роздоріжжя.

— Зачекай! — раптово озвався Вітер, швидко піднявши голову догори. — Ти чуєш це?

Курт спрямував погляд до стелі, квапливо скануючи променем хитросплетінням труб, що тягнулися уздовж стін. Несподівано, ледь чутне до часу шипіння почало набувати обертів. Викиди пари, які вочевидь через пошкодження системи час від часу впорскували до коридорів гаряче повітря, наразі почастішали. На якусь мить Куртові здалося, що впорскування набувають систематичності, відбуваючись у такт одне одному, ніби стародавній потяг, котрий прогрівається готуючись незабаром рушити з місця. 

— Що за чортівня?! — тихо озвався Курт.

— Викиди пари. У будь-якому разі тримаймося центру й чекаємо, — швидко відповів капітан, вдивляючись до стелі.

В наступну мить крізь вентилі, що парують, гайнула справжня парова завіса, що стала білою стіною по обидва боки роздоріжжя. З'явилася пара й попереду друзів, втім на загальному тлі вона здавалася лише напівпрозорою вуаллю.

— Усе під контролем, костюми витримають, — мовив Курт.

Не встиг Олександр зрушити із місця, як викиди пари синхронно зашипіли й викид припинився, залишивши по собі штучний, білий туман.

— Це не туман, — проказав Вітер, відчувши, як до шолома почав надходити додатковий кисень. — Різновид задушливого газу, що до всього погіршує видимість.

Капітан не помилився, оскільки за кілька секунд, шолом Курта також віддав команду на постачання кисню з балонів, а дивний туман не поспішав розсіюватися.

— Йдемо прямо, там наче світліше, — запропонував Курт, дихання якого відчутно почастішало.

— Це мене й бентежить, — задумливо відповів напарник рушаючи вперед.

Довгий коридор, по обидва боки увінчаний павутинням труб був одним із багатьох, що майоріли на мапі капітана, втім чим далі просувалися друзі - тим більше Вітрові здавалося, що стіни навколо поволі звужуються.

— Коридор став вужчим, чи це гра зору? — озвався Курт, майже поновивши звичний дихальний ритм.

— Вужчий, — мовив у відповідь капітан і завмер на місці.

Густий, білий туман, що тягнувся підлогою наразі видавався щільнішим й приховував від очей майбутній перехід до розподільчого сектора. Промені вперто намагалися протиснутися крізь дивне хмаровиння та звітували щодо відсутності живих істот попереду, але щось невідоме все ж змусило капітана зупинитись.

— Що не так?! — запитав Курт, збавляючи хід.

— Там щось є, — не зводячи погляду з точки перетину двох тунелів мовив Вітер.

— Сканер каже, що шлях вільний, — не забарився із відповіддю Курт.

— Промінь ладен розпізнати лише живі об'єкти. Я відчуваю, щось ховається у тумані. Потрібно звернути з цього шляху, — підсумував капітан і розвернувшись спиною зробив крок на зустріч Куртові.

— Якого дідька? Ви ще й езотерик?! — почав було Сашко, аж раптом почув звук подібний на лязкіт важких ланцюгів.

Щось швидко неслось коридором й за мить із гуркотом вирвалось з клубів пари, наздоганяючи Вітра. Потужний удар оздобленої залізним кантуванням дерев'яної колоди, відкинув капітана на зустріч Куртові. Пролетівши кілька метрів, колишній пілот влетів у Сашка збиваючи його з ніг.  

Перші кілька секунд здавалися Олександрові вічністю. Події у голові перетворились на міщанину, опісля цього жахлива реальність повернулась до Курта відчуттям важкості. Капітан нерухомо лежав поруч, а в голові Сашка гучною луною пронеслись слова напарника щодо необхідності якнайшвидше зійти зі шляху. 

Хитаючись, Курт підвівся й підхопивши Вітра під руки, потяг його назад до перехрестя, зробивши це саме вчасно. За мить із високої стелі на точку перетину тунелів звалилася купа брухту, що заблокувала собою підступи для просування вперед.

Думки щодо мандрівки рівнем наразі розвіялись неначе протяг, що вилетів у відчинену хвіртку, залишили свідомість Сашка. Відтягнувши капітана на безпечну відстань, Курт обережно перевернув бойового товариша на спину, запримітивши чималу тріщину, що пройшлася надміцною поверхнею рюкзака. Додатковий захист взяв на себе основний, потужний удар колоди, який красномовно підкреслив вільний політ Вітра. 

— Гей, ти як?! — Курт схвильовано поплескав капітана по шолому, усвідомивши, як безглуздо це виглядає.

— Живий, синку, — прохрипів Вітер й спробував поворухнутись.

— Без різких рухів! — наказав Олександр. — Кістки цілі?

— Начебто так, — капітан сперся на ліктях й за допомогою Курта сів на підлогу.

— Бісова «Безодня». Звідки тут це середньовічне лайно?! — вилаявся Курт.

— Пан Граб казав, що «вони» люблять старовину, — спробував віджартуватись Вітер, але напарнику схоже було геть не до жартів…