Глава 34 Вентиляція

Курт мовчки рушив коридором, й піднявши з підлоги втрачений Грабом автомат, простягнув його власникові.

— Дякую, — щиро мовив чоловік, приймаючи зброю.

— Може хоч ви мені відповісте, хто такі «вони»? — майже втративши надію отримати логічне пояснення усьому, що відбувається запитав Курт.

Граб у не розумінні поглянув на Вітра, з німої відповіді зробивши висновок, що супутник капітана знає набагато менше, ніж мав би.

— Проходьте, — на обличчі Граба промайнула спроба тимчасово розрядити бентежні думки усмішкою. — В ногах правди не має. Наразі ви у безпеці.

Першим до приміщення увійшов господар, слідом за ним пройшов Вітер, а замикав трійцю Курт. Після того, як Сашко перетнув поріг, двері за його спиною з гуркотом зачинилися. Олександр інстинктивно озирнувся, поглянувши на коридор крізь невеликий квадрат, броньованого скла.

— Прошу, — мовив Граб, й поставивши до стіни автомат, показово окинув поглядом свої теперішні апартаменти.

Курт нарешті зняв із себе «Мару», поклавши шолом на стіл поруч дверей та поставивши на підлогу рюкзак. Враховуючи місце розташування, помешкання Граба виглядало досить затишно, і поки господар оселі заходився вмикати кавомашину, Сашко мав змогу роздивитися приміщення більш детально.

Як і більшість кабінетів, що розташовувалися на теренах комплексу, житло Граба було розділене на дві частини, які включали робочу зону та кімнату відпочинку. Щодо останньої - у ній знаходився необхідний мінімум для проживання. Через відчинені, розсувні міжкімнатні двері, Курт помітив обшиту вогнетривкою шкірою канапу та вмонтовану до стіни, вузьку холодильну камеру. Напевно десь всередині знайшла своє місце й шафа для речей, але ці питання наразі турбували Курта найменше.

— Чому за весь цей час ви не спробували дістатися поверхні?! — запитав Курт, сідаючи на жорстке ліжко, що стояло неподалік дверей.

— Це довга історія… — протягнув Граб, порпаючись біля кавомашини.

— Але гадаю нам варто її почути, — мовив Вітер і знявши із себе рюкзак та другу одиницю зброї, сперся втомленою спиною до стіни. 

Олександр своєю чергою періодично споглядав у бік вікна. «Віверна» оперлася на ліжко, втім залишалася на відстані витягнутої руки, аби у разі потреби миттєво опинитись в руках Сашка. У головній частині кабінету де наразі перебувала трійця, Курт помітив робочий стіл з вмонтованим до нього стаціонарним монітором. Праворуч від дверей розмістилась вузька, металева шафа, а неподалік кавомашини завмерла імітація старовинного каміна. 

Помітивши зацікавленість із боку Сашка, Граб торкнувся невеликої сенсорної панелі й світло в приміщенні поволі згасло, а на екрані, неначе живі спалахнули помаранчеві язики полум'я.

— Знайди зайве, — посміхнувшись мовив Сашко, згадавши старі дитячі ребуси, де подивившись на зображення необхідно було відшукати предмет, що разюче виділявся з поміж загального інтер'єру.

Втім штучний вогонь припав Куртові до душі, а світло що поволі зникало, справляло враженнями того, як за давньою традицією згасає воно у стінах планетарію, тож не викликало у новоприбулих відчуття перестороги.

— «Вони» дуже люблять подібні речі, — несподівано озвався Граб, забираючи пару чашок із щойно приготованою кавою. — Те що нагадує світ старовини.

Курт із вдячністю прийняв свій напій, подумки готуючись почути розповідь господаря.

— Сподіваюсь колись таки випити з вами кави, пане Вітер, — мовив Курт зробивши ковток улюбленого напою.

— Неодмінно, друже, — швидко відповів капітан на мить схиливши шолом.

Граб своєю чергою зупинився поряд каміну і зробивши ковток, розпочав свою розповідь…

Зі слів Граба у час, коли група, що досліджувала комплекс мала підійматися на поверхню, робототехнік на мить сперся до стіни й раптово провалився. Вітер чув, як крик Граба рознісся далеко за спиною, але всі спроби відшукати побратима не мали успіху, й отримавши наказ керівництва, група була змушена залишити терени комплексу, лишивши зниклого колегу напризволяще.

— Що ж було далі? — зацікавлено мовив Курт, охопивши рукавичками гарячу чашку й періодично споглядаючи у бік вікна.

— Мене несло якоюсь широкою трубою, — продовжив Граб. — Напевно це була одна з численних вентиляційних систем, але згодом я зрозумів, що це не зовсім так…

Граб повідав друзям, як опинився в захаращеному, тісному кабінеті. В мить, коли мандрівка трубою добігла кінця, робототехнік у буквальному сенсі викотився зі стіни й впав на заздалегідь розстелені мати. Хто й навіщо переоблаштував частину вентиляції, перетворивши її на пастку, Граб усвідомив дещо пізніше.

— У кабінеті панувала напівтемрява. З самого початку я просто сидів, намагався прийти до тями від божевільного спуска, а як трохи оговтався роззирнувся навкруги, — мовив робототехнік. — Нічого крім дрібного мотлоху навколо, тож я залишив приміщення й обережно рушив коридором. 

— Далі? — уважно слухаючи Граба мовив Вітер.

— Далі була зала, — Граб на кілька секунд замовк. — Простора із високими стелями. Навкруги довгуваті лампи на зразок неонових, але не такі яскраві. Навряд вони мали там бути з урахуванням станційного інтер'єру, що панував до вибуху, проте це не так важливо. Коли я зупинився, усвідомив, що на мене вже чекали…

Курт зробив ще один ковток, продовжуючи уважно слухати розповідь нового знайомого, але те що почув Олександр, вкотре за сьогодні приголомшило його свідомість.