Глава 33 Промені

Чоловік у чорній формі зазирнув до прочинених дверей й обережно озирнувся. 

— Так потрібно. Згодом все поясню, — раптово мовив Вітер і навівши приціл «Медузи» натиснув клавішу.

Курт у нерозумінні спостерігав за неочікуваним дійством, відмітивши для себе філігранний постріл, що його щойно здійснив капітан. Зброя, котра здебільшого призначалась для ведення бою на коротких дистанціях, завдяки вдалому розрахунку Вітра спрацювала як слід, попри доволі поважну відстань до цілі.

Запущений імпульс гайнув коридором, й вже за мить збив чоловіка з ніг, змусивши останнього впустити автомат. Не гаючи часу, Вітер побіг до чолов'яги, здолавши необхідну відстань ще до того, як той спробував підвестись. Наступної секунди за спиною Вітра зупинився Курт, навівши зброю на спантеличеного горе-бійця.

— Бувши відвертим, не сподівався побачити вас живим, пане Граб, — мовив капітан, попередньо зазирнувши до порожнього кабінету.

— Пане…

— Вітер, — не дав закінчити капітан, й закинувши через плече «Медузу», допоміг чоловікові підвестися.

Курт у нерозумінні спостерігав за дивною зустріччю, втім ховати зброю не поспішав.

— Це пан Граб, — відвернувся до Курта Вітер. — Пам'ятаєте, я розповідав вам про робототехніка з нашої групи, який безслідно зник на теренах станції?

Курт раптово пригадав найпершу зустріч з Вітром у власній оселі. 

— Скільки ж часу ви просиділи не бачачи сонця?! — із здивуванням мовив Курт.

— Два роки та сорок один день, — спокійно звітував Граб.

Здавалося на сьогодні різноманітної інформації, що звалилася на мозок Сашка було через край. На Курта споглядав чоловік, вік якого зовні наблизився до п'ятдесяти років. Побачивши Граба зблизька, Куртові здалося, що він навряд тягне на знавця військової справи й річ у цьому випадку не йшла про безпосередню спеціалізацію нового знайомого. Чоловік справляв враженням, аж занадто доброзичливої людини, хоча звісно це безумовно не заважало опанувати навички військової справи.

Курт раптово усвідомив, що чоловік хоча й обережно, втім доволі спокійно йшов коридором. Зважаючи на детонацію мін, що відбулася хвилинами раніше, це здавалося вкрай дивним. Аж раптом Сашко зрозумів - він й сам майже не чув, як розривалися «Зорі». Напевно Вітер забув попередити Курта, щодо іще однієї властивості силового поля, що полягала у здатності пригнічувати навколишні звуки.

— Олександр - мій напарник, — перервав мовчазну паузу Вітер. — У нього схоже накопичилось чимало запитань щодо Безодні й гадаю найближчим часом він має отримати відповіді на більшість із них.

Капітан говорив, втім шолом його ледь помітно сканував коридор уважним поглядом.

— Тоді прошу до моєї скромної оселі! В мене є чудова заварна кава! — дещо оговтавшись від знайомства з «Медузою», люб'язно запропонував Граб, вказуючи на прочинені двері. — Цей рівень наразі порожній. З одного боку прірва, а далі за коридором напівцілі кабінети, аж до суцільних завалів.

При згадці про каву, виснажена свідомість Курта відгукнулась короткотривалим сплеском бадьорості. Вітер своєю чергою вирішив подбати про безпеку майбутньої ночівлі, й рухом долоні вказавши Куртові спостерігати за коридором, зняв із себе зброю та рюкзак. Завбачливий капітан заздалегідь ретельно планував маршрут, тож не впустив нагоди прихопити з арсеналу кілька вельми корисних дрібниць.

За кілька секунд, руки Вітра пірнули до рюкзака, дістаючи звідти пару невеликих за діаметром, карбонових трубок. Зовні нехитра конструкція скидалась на акуратний обрізок труби, рясно всіяної невеликим отворами та наявністю вмонтованого таймера.

— Що за приладдя? — зацікавився Курт.

— Запорука того, що ми прокинемося вранці, — без зайвих пояснені мовив Вітер й рушив у бік з якого нещодавно прийшли друзі.

Відійшовши на кілька десятків метрів від кабінету, Вітер обережно натиснув приховано кнопку на чорній поверхні, чим змусив діряву трубку розкласти тонкі спиці, утворюючи своєрідну триногу. 

Курт уважно стежив за коридором, скоса поглядаючи на маніпуляції капітана, який заходився працювати з міні екраном.

— Перший є, — спокійно мовив Вітер, й відступив на крок від пристрою.

Міні екран спалахнув зеленим, а з численних отворів миттєво виринули тонкі, жовті промені, утворивши своєрідно огорожу на зразок відомих Куртові варіацій променевої сигналізації.

Не гаючи часу, Вітер пройшов до протилежного кінця довгого коридору, виконавши аналогічну маніпуляцію з другою одиницею. Незабаром жовті вартові спалахнули й по інший бік, і Вітер з відчуттям виконаного обов'язку повернувся до товариства.

— Найближчі десять годин можемо бути спокійні, що не пропустимо візит непроханих гостей, — мовив капітан. — Промені дуже щільні, отже хай що завбільшки ніж миша спробує перетнути цю огорожу, відчує на собі вибух, котрий в еквіваленті можна прирівняти до сучасної протипіхотної гранати. Як мінімум це забезпечить нам кілька секунд, щоб підготуватися до зустрічі.

Граб квапливо поглянув на свій годинник.

— Я з радістю надам вам місце для ночівлі, — мовив чоловік, — Наразі ліпшого приміщення не знайти, й взагалі, якщо волієте залишити Безодню живими найближчі кілька годин нам варто провести за розмовою.

— Необхідно повідомити, що ми виявили на території комплексу живу людину, — ніби й не чуючи слів Граба, мовив до Вітра, Курт.

— Вони мене не відпустять, пане Олександр, — спокійно мовив Граб. — Й зроблять усе можливе, аби й ви назавжди загубились у цих підземних коридорах.