Глава 31 Вітражі

Доктор Харт неквапливо крокував сірою, мармуровою підлогою, зачаровано вдивляючись у високі стелі незвичайного храму. Зупинившись поряд із центром просторої зали, чоловік роззирнувся. 

Численні вітражі, що слугували ледь прозорими стінами зачаровували око красою й незвичністю різноманітних малюнків. Світло штучного місяця, що пробивалося крізь них, робило зображення майже живими, підсвічуючи тіла й обличчя застиглих на скляному полотні героїв.

На кольорових малюнках ангели билися з демонами, а хижі звірі визирали із лісових нетрів, вочевидь очікуючи на майбутню здобич. Десь угорі, велетенські птахи кружляли над блакиттю рік, доповнюючи малюнки незайманої природи, що зображалися на протилежному боці храму.

Під стелею розкинулося павутиння неонових дротів - напевне єдине нагадування про справжнє місце перебування будівлі. Дивовижне, різноколірне світло періодично змінювало відтінки, й здавалося, що малюнки на склі насправді живі.

Ці стіни не являли собою місце для поклоніння, як власне й не було поміж них вівтаря. Насправді усі дивні та водночас чаруючи око будівлі, свого часу закладені мешканцями комплексу, створювались, як технологічний експеримент. Втім на відміну від роботобудування, новітніх розробок спрямованих на військову промисловість та решті винаходів - подібні речі були особистою ініціативою науковців, що працювали тут. Переважну більшість свого життя, провідні спеціалісти проводили на теренах комплексу, і попри наявність позмінного чергування, здавалося давно стали добровільними заручниками підземних рівнів.

Жага до науки змушувала охоче віддаватися праці, втім брак відчуттів, притаманного звичній оку поверхні, давався в знаки. Аби не втратити провідних спеціалістів, держава виділяла кошти на розвиток окремих, внутрішніх проєктів, одним із яких й став дивний ліс, що з часом всупереч звичному людському уявленню, розрісся на останньому зі станційних рівнів. Саме поміж цих лісових нетрів й розташувався дивний храм, прикрашений вітражами.

Харт різко підвів голову до стелі, почувши, як тишу будівлі розривають змахи велетенських крил.

— Моя дівчинка! — захоплено протягнув Харт, зачаровано споглядаючи на чорноволосу красуню.

Гарпія своєю чергою здійнялась у повітря, застигнувши на обраній висоті. Наразі постать жінки, що плавно трепотіла широкими крилами, й ледь помітно зігнула в коліні ліву ногу, справляла враженнями темного ангела, котрий чекає свого часу, аби вирватись на волю.

За спиною Харта зупинився Кіберчорт, обережно поклавши на підлогу широкий, металевий ящик, що зовні нагадував зменшену копію сріблястого, переплетеного рельєфами вигинів, саркофага. Поволі відкинувши кришку, відданий помічник відступивши на крок, покірно завмер.

Хард зрештою відірвав зачудований погляд від свого витвору, перевівши увагу на вміст дивної скрині. Доктор натиснув червону клавішу, що ховалася на бічній стінці, й джгути-тримачі хутко пірнули у приховані отвори, надаючи змогу вільно працювати зі вмістом скрині. 

— Спускайся до нас красуне! Час тебе причепурити, — Харт здійняв голову, завмираючи у легкій посмішці.

Широкі крила враз розірвали повітря новим, потужним змахом, й химерна жінка поволі спустившись додолу, торкнулась сандалями до мармурової підлоги. Довгі пасма чорного волосся спадали до грудей, окреслених металокерамічним обладунком, що надміцним корсетом обтис струнку, жіночу фігуру. Широкий пояс, який завдяки численним еластичним смугам, прикрашених блакитними намистинами діодів, гармоніював з плетінням високих, чорних сандалів та доповнював образ готично-химерної амазонки.

— Яка ж ти гарна! — Хард не стримався, й кінчиками пальців торкнувся гострих кінців довгих, чорних пасом.

Обличчя Гарпії, миттєво відвернулось до чоловіка, виказуючи майже справжні емоції. В темних, глибоких очах, що дивилися на доктора кружляло хмаровиння і Харт безпомилково побачив у них рішуче невдоволення.

— Гаразд, залишимо все, як є, — згодився Хард, полишивши ідею заплести довгі пасма красуні у бойові коси. — Так навіть краще!

Тим часом Кіберчорт підняв скриню, зафіксувавши її так, аби доктор міг дістати з неї атрибут, що мав довершити образ войовничої жінки. Незвичайна зброя справляла враженнями накладного протеза, що неначе довга, механічна рука, кріпився за принципом браслета, й мав на меті підсилити й без того міцну правиці Гарпії.

За кілька секунд, механічна кінцівка була готова до синхронізації з новими господарем й Харт завмер в очікуванні.

Жінка поволі опустилась на одне коліно, простягнувши докторові праву руку. Відчутна різниця в зрості давалась в знаки, тож Харт, взявши до рук важкий протез, не одразу спромігся підібрати вдале положення.

Врешті справу було зроблено і сталева накладка оповивала правицю жінки, сколихнувши навколишню тишу лязкотом браслетів-тримачів, що надійно закріпили щойно отриману зброю. Беручи до уваги здібності талановитих винахідників та інженерів, подібний атрибут мав суттєво випереджати технології минулого, втім скоріш виглядав неначе міцний протез із загнутими на кінцях гаками. На зовнішній поверхні дивного приладдя, майорів закріплений від ліктя до зап'ясть, довгуватий чорний тубус, закритий по обидва боки ледь помітними кришками.

— Ось тепер усе як слід! — задоволено мовив Харт. — До речі твій давній кривдник також завітав до нас.

Гарпія миттєво піднялася з колін, й очі її набули скаженого вигляду, швидко ковзаючи поглядом вздовж численних вітражів.

— Заспокойся, красуне! — голос доктора змусив погляд жінки набути притаманного вигляду. — Стелі початкових рівнів занадто низькі для твоїх маневрів, моя дівчинко. Ми ще трохи почекаємо, здається цього разу до наших стін завітали насправді гідні суперники…