Глава 27 Міст

Врешті налаштувавшись, Курт зробив крок у напрямку мосту й враз завмер! Численні лами в одну мить згасли й локація поринула до суцільної пітьми. Олександр поспіхом увімкнув режим нічного бачення з осторогою роздивляючись довкола. 

Поверхнею води раптово почали блукати ледь помітні хвилі. Вітер своєю чергою обійшов Курта й обережно заступив на вологу платформу мосту.

— Я розумію, що ви колишній бойовий пілот і яйця зі сталі даються взнаки, але зараз не на часі! — переконливо виголосив Курт. — Це божевілля!

— Ми не можемо зволікати, пане Курт. Якщо ви дійсно бачили птаха, отже ми не самі. Будемо діяти швидко, але обережно, — відповів Вітер.

По інший бік окулярів, приголомшені очі Сашка на мить зробилися дурнуватими від здивування.

— Чоловіче! Ти стоїш біля технічного басейну з глибиною двадцять один метр й дивишся крізь прилад нічного бачення на іржавий, слизький місток без поруччя! За спиною рюкзак зі спорядженням й дві одиниці, клятої й до біса важкої стрілецької зброї! Чи я щось впустив?! — не стримався Курт. — Можемо залишити все це тут й гайнути хоч без трусів, а що далі?

— Ви праві. Є чималий ризик потонути, але якщо ми затримаємося тут, шанси загинути лише зростуть. Або повертаємося, або ж йдемо. Обирайте! — рішуче відказав капітан.

Курт знову поглянув на воду. Щось назрівало. До вух поволі долинав пригнічений гул, що до цього часу не виказував себе. Хвилі на поверхні ставали більш виразними, а після згадки про несподіване підняття мосту, бажання Курта наближатися до води остаточно зникло.

Можна було лише припустити, що саме ховається там, на глибині. За короткі секунди вагань свідомість Курта встигла намалювати невтішні картини. Мародери, які свого часу випробували долю, втім так і не перетнули загадковий міст. Практична відсутність поруччя, що робила конструкцію геть не призначеною до подібних маневрів…

— Ходімо! — озвався Вітер, поволі рушаючи вологою, іржавою стежкою.

Думки відступили. Курт зважився, наостанок озирнувшись до арки, звідки нещодавно прийшли друзі. Капітан рухався повільно, але впевнено, намагаючись чітко триматися центру вузького мосту. Олександр йшов слідом, бічним зором помічаючи, як напрямок підводної течії змінився й поволі розпочав утворювати легку круговерть.

— Не зупиняймося! — виголосив капітан.

Вітер намагався прискоритись і за мить, Курт зрозумів справжню причину заклику.

Гул посилився, а відкритими фалангами пальців Сашка гайнув прохолодний вітер. До часу спокійна круговерть швидко перетворювалося на воронку, що здається могла легко затягнути у темні води.

— Не стій! — озирнувшись вигукнув капітан, намагаючись перекричати гул, що наростав.

Дивлячись під ноги, Курт швидко закрокував переправою. Вода, що здавалося ось-ось захлисне місток наразі практично зрівнялася з іржавою поверхнею.

— Вона занурюється, — схопившись правицею за шматок зламаного поруччя із жахом прошепотів Курт. — Занурюється!

Сашко не помилявся. Й без того небезпечна платформа, міліметр за міліметром занурювалась до глибини. Якщо спочатку помітити це було майже неможливо, то зараз темна, вода що встигла тонким шаром оповити платформу, не залишала жодних сумнівів. Міст повільно й впевнено тонув.

Несподівана хвиля, що промайнула в метрі перед Куртом, змусила його зупинитись.

— Стережіться водовертей! — заволав Вітер, який також дістався одного із вцілілих поруч й наразі дивився у бік Курта.

В останню мить, Сашко встиг помітити чималу воронку, що наближалася до нього й за секунду пролетіла поверхнею води поруч із ним. Курт втримався і наразі ошелешено вдивлявся поперед себе, аби якомога швидше поновити рух.

— Праворуч! — закричав Курт до Вітра, але підступне водяне торнадо випередило його. 

Водоверть, що рухалась зі швидкістю скаженого пса дісталася місця де стояв капітан. Повітря, котре дивним чином мало здатність всотувати до воронки об'єкти, які знаходились поруч з водою збило Вітра із ніг. 

Курт швидко гайнув уперед й здавалося в ці миті геть забув, що кожен необачний крок може виявитись для нього останнім!

— Назад! — закричав Вітер, але Сашко не хотів чути.

Тіло колишнього пілота майже повністю занурилося до води. Небезпечна круговерть сховалася десь в глибині, залишивши Вітра з останніх сил триматися за понівечені залишки поруччя.

На останньому кроці Сашко послизнувся, втім спромігся не зіслизнути до води. Вітер своєю чергою відчайдушно намагався підтягнутись, аби перекотитись на міст, але щось невідоме вперто тягнуло капітана у протилежному напрямку. 

— Давайте руку! — вигукнув Курт.

Невідомі пута на мить відпустили ноги Вітра, натомість страшна водоверті, знову почала свій зловісний танок, виникнувши за спиною капітана.

Сашко поспіхом захопив долоню напарника, потягнувши його до себе. Капітан випірнув з води, падаючи на Курта заразом з усім приладдям. Тим часом лиха водоверть набрала максимальної сили й стрімко рушила до мосту. Звівшись на втомлені ноги, друзі за німої згоди, синхронно побігли клятою платформою за мить почувши, як воронка з повітря й води нівечить залишки поруччя поза їх спинами.

До протилежного кінця басейну лишалося менш ніж двадцять метрів, аж раптом біг загальмувався. Курт поглянув під ноги й оторопів. Платформа, неквапливо опускалися, потроху занурюючи друзів під воду.

— Не зупиняймося! Тримайся за поруччя! — голос Вітра повернув свідомість Курта до реальності, змусивши поновити рух. 

По ліву руку від товаришів залишки поруч закінчились. Ноги поволі зникали у воді й подібна хода наразі скидалась на форсування темного, в'язкого броду. Відчайдушно долаючи прогалини між залізними шпичаками, що лишались по інший бік мосту, друзі майже дісталися берегу. Біонічні м'язи, вмонтовані до костюма робили своє, але останні кроки видавалися найважчими у житті Курта.

Платформа майже занурилася до басейну й Сашко з останніх сил, підхопив капітана, запхавши його на суходіл. Змучений Вітер, зібравши волю у кулак, перекотився на бік та простягнувши руку Куртові, допоміг напарникові залишити басейн.