Глава 23 Занурення

Вітер підійшов до сенсорної панелі й приклавши електронний ключ хутко відійшов назад здіймаючи свій автомат та змішуючись в бік від центру.

З початку двері продовжували нерухомо стояти й у якийсь момент Куртові здалося, що електронний замок віджив своє, втім незабаром, різкий гучний лязкіт відкрив очам новоприбулих чорну пащу резервного входу. По інший бік щойно прочинених дверей одразу гайнув відчутний протяг. 

Курт швидким рухом натиснув кнопку поряд з оптичним прицілом і тонкий жовтий промінь враз розсік темну порожнечу. Куртові неодноразово доводилося працювати у темних приміщення, втім ця пітьма здавалася іншою. Так, ніби вона роками накопичувала сили, аби набути особливої чернечі.

«Мара» автоматично перейшла у режим нічного бачення, як власне й шолом Вітра. Промінь сканував простір, але побачити бодай щось без наявності відповідного екіпірування було практично неможливо. 

Не зводячи погляду з входу Курт пнув черевиком невеликий камінець, що запримітив ще до моменту відкриття дверей. 

«Маленький розвідник» хутко влетів у темряву й нечутно зник. Прилад нічного бачення давав можливість чітко розгледіти, що на протилежному боці своєрідного коридору знаходиться ліфт, проте камінь пожбурений Куртом так і не торкнувся підлоги.

Тримаючи вхід на прицілі Вітер повільно рушив вперед. Промінь, що проєктував сканер його автомату також не виявив живих носіїв загрози, але це аж ніяк не применшувало ризики наразитися на небезпеку. Курт недарма вчинив нехитру маніпуляцію, аби перевірити незнайоме приміщення на предмет датчиків руху та можливих пасток у вигляді турелей, що ладні розстріляти об'єкт, який перетнув контрольовану ними межу.

— Щось тут не так, — процідив крізь зуби Курт.

— Маєте рацію, — відповів капітан вчасно завмерши на краю прірви…

Перед очима Вітра кружляла справжня порожнеча. Діра, що колись була підлогою й дійсно скидалась на глибоку прірву, якою мандрував вихор холодного повітря. Наступної миті до урвища підійшов і Курт. Промінь сканера хутко забігав порожнечею час від часу зникаючи десь у глибині підземних рівнів. 

— Три нуль вісім, — підсумував Курт закінчуючи сканувати загадкову прірву.

Зі слів Олександра виходило, що розрив між входом та найближчою поверхнею перевалив за три метри.

— Вона була тут раніше? — поцікавився Курт вдивляючись у глибину провалля.

— Ні, — відповів Вітер подумки розраховуючи траєкторію майбутнього стрибка.

Курт озирнувся й запримітив річ, що до цього часу залишалась поза його увагою. На бетонній поверхні лежав розплющений недопалок цигарки старого зразка. Попри безліч електронних варіацій чимало людей й досі віддавали перевагу тютюну, що здається починав відвойовувати колись втрачені права на домінування.

Чорний недопалок свідчив про маркування важких сигарет, що їх зазвичай палили військові. Проте залишати по собі настільки помітні сліди перебування справжній професіонал ніколи б не став.

Вітер поглянув на край власного рюкзака й перевірив надійність шлейок, що прилягали до спини. З урахуванням двох одиниць важкої стрілецької зброї та супутнього приладдя на рахунок стрибка можна було одразу забути, втім «Ліший» відмінно робив покладену на нього справу, тож вага амуніції нівелювалась до мінімуму.

— Перевіряєте парашут? — усміхнувся до Вітра Курт.

— Я раджу й вам зробити те саме, аби не полетіти донизу разом із всім державним майном, — відповів капітан.

Звісно Вітрові було відверто байдуже до спорядження, що коштувало бісову купу грошей, але проводжати ошелешеним поглядом Курта, що падає в прірву капітан щиро не хотів.

— Не переймайтесь, командор! Ще й не через таке стрибали! — підбадьорив напарника Курт закріплюючи на собі зброю за допомогою додаткових фіксаторів.

Не встиг Сашко закінчити з монтажем, як повз нього промайнув Вітер з розбігу форсувавши лячне провалля.

— Швидко ви! — оцінив Курт поволі відступаючи до злітного майданчика.

Вітер своєю чергою поквапився наблизитись до краю прірви й простягнув руки готуючись страхувати майбутній стрибок напарника.

— Глузуєте з мене? — посміхнувся Курт.

Не дочекавшись відповіді Сашко розігнався й порівнявшись з проваллям здійснив стрибок… На якусь мить світ раптово сповільнився. Курт промайнув зловісну прірву, але відчувши під ногами тверду поверхню невимушено зробив крок назад. 

Слизька металева підлога, що дивним чином примудрилася назбирати вологи змусила праву ногу Курта зіслизнути до критичної позначки, залишивши п'яту над проваллям. Капітан, що в останню мить спромігся підхопити Курта за екіпірувальні шлейки з силою потягнув його на себе й вони обидва повалилися на вогку підлогу.

Першим підвівся Курт, допомагаючи Вітрові звестись на ноги. Озирнувшись до прірви Сашко помітив, як край вцілілої платформи зрадницьки виблискує. Поглянувши вгору Курт не знайшов жодних проявів конденсату, або води що могла певним чином потрапити з вентиляційних систем. У будь-якому разі нещодавній крок міг стати для Сашка останнім.

— Чому не попередили, що поверхня слизька? — запитав Курт споглядаючи на Вітра.

— Гадаєте, якби ви знали про це стрибок видався кращим? — мовив капітан.

Курт схвально кивнув на знак розуміння водночас подякувавши Вітру за порятунок.

Наразі усе здавалося вкрай дивним. Вони ще не дісталися першого рівня, а комплекс вже зустрічав своїх гостей так, ніби волів залишити тут назавжди. 

Вітер підійшов до ліфта й натиснувши клавішу почав чекати. Як і у випадку із попередніми дверима ліфтова кабіна не поспішала відкриватися своїм новим гостям. Здавалося минула не менш як хвилина, коли ліфт врешті прочинив двері.

— Маю сумніви щодо надійності конструкції, — мовив Курт зауваживши, як ліфтова кабіна раптово хитнулась.

— Ліфт старий, — погодився Вітер. — Але іншого шляху ніж цей мені не відомо.

Курт невимушено озирнувся у бік провалля. Щойно уникнувши загибелі найменше за все Сашко волів зірватися до ліфтової шахти через понівечений часом й відлунням жахливої катастрофи підіймач.