Глава 22 Гелікоптер

Курт та Вітер залишили вагон й піднявшись мармуровими сходами дісталися поверхні. Загадкова порожня станція, що не фігурувала на жодній з офіційних мап виконала своє завдання потайки доправивши ранкових пасажирів до ще одного із засекречених майданчиків…

Злітна смуга зустріла напарників прохолодою сірого ранку та гулом потужних двигунів. Курт добре чув роботу лопатей, втім, як й у випадку зі «Смерекою» майбутній транспорт не поспішав виказувати себе зайвим очам.

Новітній український десантний гелікоптер «Сокіл 11» перевіряв готовність усіх трьох гвинтів й не цурався гучного гуркоту. Програмне забезпечення надійно тестувало готовність апарату за всіма параметрами, що ладна була відстежити електроніка. Втім добра звичка вітчизняних пілотів чути роботу свого механічного побратима на короткий проміжок часу змусила льотчиків прибрати маскувальний режим тиші.

— Здається бачу, — мовив Курт врешті помітивши розмиті обриси гелікоптера.

З неба раптово закрапали дрібні краплі дощу змусивши Сашка здійняти голову. 

— На щастя, — почувся з-за спини голос Вітра.

— Побачимо, — відповів Курт рушаючи на зустріч «Соколу».

Залишивши режим маскування не більше ніж на хвилину, гелікоптер дозволив новоприбулим скористатися трапом, після чого зачинив по собі масивні двері швидко здіймаючись у повітря. Зафіксувавшись пасками безпеки, Сашко відкинувся у кріслі поглянувши на просторий салон. 

Враховуючи габарити апарату крім Вітра з Куртом тут легко можна було розмістити ще з дюжину пасажирів, але черево гелікоптера наразі виглядало майже порожнім. Два ряди жорстких, але зручних крісел радше підходили для цивільної версії, втім талановиті розробники спромоглися вдихнути до по-справжньому бойової машини дрібку мінімального комфорту.

Хай там як, а більшість крісел наразі були порожні. У кабіні пілотів схилившись над панеллю керування чаклувала пара льотчиків і на цьому перелік сьогоднішньої десантної бригади добігав кінця.

Приблизне розуміння Курта щодо місця розташування майбутньої дислокації підказувало, що переліт триватиме недовго. Захований якомога далі від очей квадрат причаївся десь на теренах Київської області, втім ще від початку будівництва завбачливо був відмежований від цивільних населених пунктів.

Навіть після багатьох років після катастрофи територія Безодні лишалася обнесеною високим парканом до якого згодом під'єднали додатковий захист у вигляді електричного струму й завжди лишалася під наглядом пильних очей дронів спостерігачів. Курт визирнув крізь вікно ілюмінатора помітивши знайомі ландшафти, які свого часу бачив із фотознімків розвідувальних безпілотників. 

Як й зазначалося в ознайомчих матеріалах, велетенський квадрат було обнесено високим металевим парканом у вигляді сітки. Напевно за більш детального огляду подібний захист міг здатися вкрай ненадійним, проте спалахи блискавок, що періодично з'являлися по всьому периметру додавали впевненості у стримувальних властивостях конструкції.

Гелікоптер наблизився до центру квадрата й на хвилину завмер над сірою надбудовою, що наразі знаходилася під черевом залізного птаха. Курт продовжував уважно вдивлятися крізь броньоване скло й здається помітив невелику ділянку паркану, що була відсутня, розриваючи загальний ланцюг надійності та порушуючи славнозвісний захист об'єкта.

— Не бачу охорони, — мовив Курт продовжуючи спостереження.

— Її не має, пане Курт, — спокійно відповів капітан. — Лише електричний паркан та дрони спостерігачі.

— А як же патрульний загін? Тюрелі з індикацією руху та розпізнаванням облич? — здивувався Курт. — Не дивно, що до комплексу прокрадаються мародери! 

Спричинити збій підстанції, котра живить паркан і вважай ти вже по той бік! Якщо мова йде про серйозну групу - вони швидше за все мають у своєму арсеналі прилади здатні перехопити сигнали, які випромінюють замасковані дрони.

— Все це вірно, пане Курт, але у цьому випадку зайві перестороги недоречні. Безодня сама охороняє власні стіни, — багатомовно відповів Вітер. 

Тим часом гелікоптер пішов на зниження й невдовзі приземлився на бетонному майданчику.

— Ми на місці, — пролунав із рупора сповіщення рівний голос одного з пілотів. 

Курт неквапливо підвівся чекаючи допоки Вітер підхопить свій рюкзак надавши змогу рушити салоном. За мить підхопивши власну поклажу, Курт рушив слідом за капітаном й скориставшись трапом напарники залишили літальний апарат. 

Відійшовши якомога далі новоприбулі почули, як лопаті зашурхотіли з новою силою. «Сокіл» не летів із місця де хвилиною тому залишив своїх пасажирів, а радше вшивався звідси…

— Не багатослівні, — підвівши голову мовив Курт проводжаючи байдужим поглядом гелікоптер, що ховався у сірих хмарах.

— Здається дощ таки скінчився, — мовив Вітер поглянувши на бетонний посадковий майданчик.

Насправді колишній пілот, якому вже доводилося бувати у Безодні розумів, чому його колеги воліють не затримуватися поруч цих стін, втім змовчав. 

Курт своєю чергою окинув поглядом тутешні околиці зауваживши, що вони з Вітром стоять на висоті п'ятиповерхового будинку, а власне бетонної конструкції, яка має форму піраміди за верхівку якої слугує плато злітно-посадкового майданчика. 

Високі кам'яні сходи, що ховалися десь внизу поєднувалися з бетонованою стежкою, яка губилася у заростях високої трави й вочевидь закінчувалася десь ген далеко поруч електричного паркану.

— Це резервний вхід, — несподівано пролунав голос Вітра, повертаючи Курта до реальності.

Сашко відвернувся до капітана і лише зараз зрозумів, що не одразу помітив масивні залізні двері у центрі надбудови, котра височіла навпроти місця нещодавнього приземлення гелікоптера.

— Це що за склеп? — мовив Курт.

По обличчю Сашка було помітно, що вхід до науково-дослідного комплексу у його розумінні мав би виглядати дещо інакше.

— Я ж кажу - резервний вхід, — повторив Вітер. — Центральний виглядав більше пристойно. Колись…