Глава 21 Початок

Залишивши обране спорядження в кімнаті очікування, Курт та Вітер завітали до санчастини. В приміщенні панувала тиша. На кількох невеликих столах розмістилися автоматичні ін'єктори, поруч яких у людський зріст стояла рамка для сканування. Тонкі ледь помітні щілини на стінах свідчили про те, що обладнання в приміщенні значно більше й за потреби даний простір може бути використаний не лише, як кімната для чипування.

— Самообслуговування? — мовив Курт почувши, як приміщення гайнула луна.

— Я вже був в цих стінах, пане Курт, — почувся з-за спини голос Вітра. — Нічого складного. Для початку необхідно зупинитися під рамкою, аби сканер надав дозвіл на проведення маніпуляції. Після цього правицю кладете на поверхню ін'єктора й на мить відчуєте, як голка робить свою нехитру справу. 

— Навіщо це руків'я? — поцікавився Курт вказуючи на вмонтований до столу важіль, що радше пасував місцю для проведення змагань з армреслінгу.

— Під час ін'єкції трохи хитатиме, — не вдаючись до подробиць мовив Вітер. — Натомість протягом наступного тижня чіп не дасть вам загубитись від очей шановного керівництва.

— Тижня?! — виконавши показову гримасу перепитав Курт.

— Я гадаю, що все має вирішитись дещо раніше, але полковник Кажан любить контроль, — багатозначно зітхнув Вітер.

Курт засукав рукав футболки аби той повністю оголив плече, після чого зупинився поруч з рамкою для сканування.

— Як врешті це непорозуміння залишить моє тіло? — врешті мовив Олександр.

— За тиждень речовина, що має зв'язок з індикатором руху самостійно розчиниться в організмі. Як кажуть без шкоди для здоров'я, — знизав плечима Вітер.

— Авжеж, — іронічно відповів Курт увійшовши до арки.

На подив Олександра з вмонтованих динаміків не лунало жодних інструкцій натомість на рентген-екрані відтворилися обриси людського тіла, що майоріли блакитним кольором.

— Вітаю! Зі станом здоров'я все гаразд, — підсумував Вітер.

Крізь веселі ноти в голосі капітана, Сашко вловив для себе ледь помітне хвилювання. Можливо Вітер знав щось, чого не знав Курт, а може Олександрові лише здалося. У будь-якому випадку справа не чекала, тож чоловік підійшов до ін'єктора й поклав правицю на холодну блискучу поверхню. 

Якусь мить рука Курта нерухомо лежала в лоні ін'єктора, але вже наступної секунди прилад у прямому значенні слова взявся за свого пацієнта.

Пара еластичних ременів, котрі синхронно вистрибнули з підлокітника міцно зафіксували правицю Сашка. Наступної миті тонкий жовтий промінь, що раптово визирнув з протилежної стіни ніби сонячний зайчик почав жваво сканувати тіло Курта, аби надати системі максимально точну інформацію щодо положення тіла. 

На подив Вітра напарник сприйняв раптовий захват цілком спокійно й схоже подумки налаштовував себе на майбутню ін'єкцію.

З-під столу раптово з'явилася металева рука між тонкими сріблястими пальцями якої зблиснув скальпель. Напрочуд гострий інструмент заручившись допомогою вільних пальців механічного хірурга виконав ледь помітний розріз й заховавшись до столу змінив скальпель на прозорий шприц.

Помітивши чималий об'єм майбутнього дозування Курт на мить змінився в обличчі. На вигляд густа блакитна речовина справляла враження чогось геть не природного й навряд мала шанси потрапити до кінцевого споживача за допомогою стандартної голки.

— Не хвилюйтесь! Знадобиться лише декілька крапель, все решта аби створити необхідний тиск для впорскування, — поквапився заспокоїти Вітер.

Курт незчувся, як залізна рука знову на мить заховалася у столі й виникла звідти озброївшись товстою голкою для шприца. Сашко відчув, як тілом пробігся колький холод змусивши чоловіка інстинктивно вхопитися за руків'я столу. Курт зробив це саме вчасно, адже за кілька секунд його тіло почало трусити, а світ перед очима на мить згас. 

— Все добре, — заспокійливо мовив Вітер, що наразі впритул підійшов до Курта.

Сашко ошелешеним поглядом ковзнув власним плечем. На місці ін'єкції майорів звичний до нинішнього часу біологічний пластир, що не помітно для власника мав розсмоктатися одразу по загоєнні рани. Підступні ремені відпустили тіло Курта даючи йому змогу поволі оговтатись від незвичного уколу.

Час швидко минав і завітавши до порожнього кухонного блоку Сашко та Вітер озброївшись готовими обідами повернулися до кімнати відпочинку.

Закінчивши із їжею завбачливий капітан на певний час залишив кімнату й невдовзі повернувся з кількома сухпайками, що мали стати в пригоді у разі якщо операція затягнеться.

— Що далі? — поцікавився Курт, що також покінчив з обідом й повернувся із кухонного блоку тримаючи в руці кружку з кавою.

— Виліт о п'ятій ранку, — звітував Вітер. — Наразі відпочиваємо й накопичуємо сили для майбутньої подорожі.

— Цікаво чи завітає до нас пан Кажан, хоча б з екрана? — багатомовно мовив Курт, очікуючи на звичну появу обличчя полковника напередодні операції. 

— Не думаю, — загадково відповів капітан вмощуючись на жорсткому ліжку.

Провівши решту часу за розмовами й перехопивши нехитру вечерю Курт та Вітер почали вкладатися спати.

Ніч минула відносно спокійно. Попри дивні сни, що мандрували у свідомості Курта страху, як й напередодні багатьох минулих операцій не було. Кажан так й не з'явився, але хоча це й видавалося дивним, Курта особливо не бентежило.

О четвертій за Київським часом в кімнаті очікування пролунала гулка сирена. Помаранчева лампа миготіла у такт дивній, мертвій пісні сповіщення, котра незвичним будильником змусила Курта та Вітра одночасно підхопитися з власних місць. 

Не минуло й десяти хвилин, як Сашко з капітаном у повному спорядження чекали на платформі, аби таємничий потяг відніс їх до майбутньої точки відправлення. За короткий проміжок часу напарники встигли переодягтися, перехопивши армійський сніданок й маючи пристойний запас часу очікували на свій транспорт. Невдовзі потяг неквапливо визирнув з тунелю й зупинившись відкрив двері порожнього вагона для своїх пасажирів…