Глава 16 Вибух

Жахливе видіння з минулого не квапилося відпускати Мельфея зі своїх цупких тенет. Важкі спогади тисли на свідомість час від часу пульсуючи у скронях змушуючи свого власника раз за разом повертатися до трагічного дня, коли життя змінилось назавжди…

Андрій разом із Мінером зникли у ліфтовій кабіні, що вже за мить потягнула своїх пасажирів нагору. Давати задню й полишити ідею до певного часу сховати частину колег на глибинних рівнях комплексу було недоречним. Андрій наразі був ладен здатися владі, але здійснити спробу витягти нагору тих хто лишився чекати внизу прирівнювалося до масового вбивства. Занадто пізно Водний дізнався, щодо заблокованих ліфтових кабін і чудово розумів, що вже сам не встигає повернутись у жодному з напрямків.

— До початку детонації залишилося п'ять хвилин! Процес евакуації виконано на вісімдесят один відсоток, — неначе вирок дзвенів у голові Андрія голос системи.

Водний залишив ліфтову кабіну і біг неначе востаннє. З несамовитою швидкістю на яку лише був здатний Андрій він гайнув за ріг станційного перехрестя й оторопів…

Поряд ліфтів для евакуації панічно стукаючи по металевих дверцятах юрбилися щонайменше зо три десятки його колег. 

— Розступіться! — не збавляючи обертів вигукнув Андрій. — Мінер! Відчинити усі ліфтові двері!

З прискоренням спринтера робот вмить обійшов свого господаря й підлетівши до ліфтового майданчика по черзі розсунув кожну пару дверей. Андрій гадав, що збій системи унеможливлює прохід до ліфтових кабін через блокування, але помилився…

По той бік відкритих дверей на приголомшених вчених дивилася чорна порожнеча. Мінер впорався з своїм завданням перемігши гідравліку, але самих ліфтових кабін всередині не було. Напевно їх заблокували на рівень вище, аби Водний раптово не втік до прибуття конвою. Проте зараз усе це не мало значення.

— До початку детонації дві хвилини! Евакуацію виконано на вісімдесят три відсотки. Підняття на поверхню неможливе! Усім перейти до найближчого укриття! Зайняти місця біля опорних стін, притиснути голову до колін…

Система голосила та в голові Андрія все перемішалось й здавалось він за мить втратить свідомість. Незрозумілий шоковий стан і відчуття того, що нарізі від тебе вже майже нічого не залежить.

— Усі біжимо до протилежного крила! Ховаємося у піротехнічній лабораторії! — з останніх сил вигукнув Андрій і схоже був почутий.

Приголомшений натовп рушив за Водним у свій останній забіг…

За три хвилини до цього Мельфей заручившись підтримкою доктора Харта допоміг вченим, що досі залишались біля напівзаблокованих ліфтів вирушити у глиб комплексу. Останні з колег вже чекали закриття дверей аби разом із Кіберчортом зануритись до Безодні.

— Застрибуй до вантажної кабіни Харт! Я по Андрія! — вигукнув Мельфей.

Міцна рука доктора схопила долоню приятеля не давши йому рушити далі.

— Ти збожеволів! Детонація за три хвилини! — перейшов на крик Харт!

— Начхати! — висмикнув руку Мельфей.

— Я люблю Андрія не менше ніж будь-хто з нас, але його вже не врятувати! — голосив доктор.

Мельфей на мить поглянув у темні вічі Харта. Чоловік старший за них з Андрієм на якихось пару років був відданий справі й навіть зараз тримав у правиці свій переносний ящик з медикаментами та приладдям.

Ця людина була цілковито віддана науці та ще більше - дружбі. Невпинно дивлячись на Харта, Мельфей розумів, що немає права звертатись до нього з подібним проханням, але воно усе ж таки пролунало:

— Ти підеш зі мною, друже? — тихо запитав Мельфей.

В голосі Володимира не було відчаю, як не було й тремтіння у ногах - лише раптова сльоза, що самотнім тонким струмком гайнула з правого ока Мельфея.

— До початку детонації дві хвилини! Евакуацію виконано на вісімдесят три відсотки. Підняття на поверхню неможливе! Усім перейти до найближчого укриття! — пролунав вирок системи безпеки.

— Відправляйтесь без нас! Ми наздоженемо! — рішуче мовив Харт й не давши колегам відповісти натиснув клавішу зачинивши двері ліфтової кабіни.

Мельфей із Хартом бігли, намагаючись повторити відчайдушний шлях Андрія та Мінера. У ліфтовій кабіні раптово згасло світло й вона зупинилася на заповітному п'ятому рівні, втім дверей не відчиняла.

— До початку детонації тридцять секунд! Затулить голову руками, притисніть обличчя до колін й відкрийте рот аби зменшити ризик контузії… Чекайте на прибуття рятувальників! — жахливі слова лякали, проте боявся Мельфей не за себе.

За десять секунд масивними стінами комплексу пішла вібрація. На мить у кабіні спалахнуло тьмяне світло й одразу ж згасло. Мельфей не пам'ятав момент вибуху, як і не знав скільки часу провів лежачи на підлозі поряд із Хартом. 

Навкруги голосила сирена, втім лунала вона значно слабше ніж раніше, а можливо це вуха Мельфей не могли достеменно чути всього, що відбувалося.

Ліфтова кабіна у якій наразі перебували Мельфей та доктор витримала. На майбутнє було б непогано поставити свічку за розробників системи безпеки. За двадцять секунд до жахливого вибуху проміжні утримувачі намертво зафіксували кабіну чим унеможливили зрив до шахти у разі пошкодження ліфтових рейок. Із середини замкнулись додаткові сталеві дверцята, що збільшило шанси пасажирів на виживання.

Наразі обидві пари дверей були частково прочинені й понівечені вибуховою хвилею. Головні дверцята безпорадно сіпалися чіпляючись за вирваний з корінням розподільчий поріг - другорядні своєю чергою безсило завмерли виконавши покладену на них функцію.

Мельфей хитаючись й намагаючись вхопитися за стіни кабіни насилу піднявся на ноги. З лівого вуха Харта тонкою цівкою точилася кров.

Доктор з Мельфеєм перезирнулись, випадково зустрівшись поглядами. Володимир намагався вказати товаришеві на поранення, але той дав зрозуміти, що залишається при тямі й контролюю себе. Протиснувшись крізь понівечені двері кабіни друзі спробували рушити коридором, але швидко відновитись від отриманого шоку виявилося завданням не з легких.