Глава 15 Тир

За десять хвилин Курт трохи оговтався і накульгуючи посунув до стрілецької кімнати. У тирі вже чекав Вітер, який схоже за короткий проміжок часу спромігся вдруге завітати до Зеленого арсеналу прихопивши звідти «Медузу» й посилену штурмову гвинтівку з оптичним прицілом.

— Бачу ви без діла не сиділи, — мовив Курт спершись на свою зброю і зупинившись поруч із Вітром. — І все ж таки звідки у колишнього пілота такі розвинені знання, щодо військ наземних?

— Я працюю в департаменті не перший рік, пане Курт, тож від певного часу маю змогу отримувати інформацію й тестувати новітні зразки спорядження, — відповів капітан.

— Тоді дивуйте, — показово випростував долоню Курт вказуючи на стіну для мішеней, що раптово спалахнула жовтим світлом.

Вітер притулив «Медузу» до розподільчого бар'єра й схилився над панеллю керування мішенями.

Несподівано з-за рогу виїхав залізний манекен одягнений у штурмову броню. За габаритами він дещо переважав Курта і судячи з матеріалу найбільша різниця крилася у вазі.

— У цьому хлопцеві двісті п'ятдесят кілограмів важкого сплаву, — мовив Вітер. — За принципом манекен не відрізняється у порівнянні з легшими аналогами, кінцівки закріплені на міцних шарнірах, торс під'єднано до рухомої платформи, а зараз дивіться.

Не відкладаючи тестування на безвік, Вітер навів свою гвинтівку й здійснив постріл. На противагу звичним моделям стрілецької зброї роботу «Медузи» було майже не чутно. Здавалося ніби у момент пострілу надпотужний пилотяг затягнув у себе чималу порцію навколишнього повітря видавши натомість в рази більшу. 

Тіло манекена у мить залишило платформу відлетівши до стіни. Довгий чорний дріт, що кріпився за спиною вдаваного супротивника передав масштаби завданого ураження до мінікомп'ютера, котрий розміщувався поряд із панель керування.

— Це те про що я казав, — мовив Вітер. — На потужності вищій за середню кремезний ворог отримав критичне навантаження. З урахуванням подібних уражень на полі бою й без надання своєчасної медичної допомоги вважайте ціль ліквідовано.

— Не погано, — схвалив Курт.

— Ваша черга, — не забарився Вітер.

Курт ще раз уважно роздивився гвинтівку відзначивши, що напрочуд складний механізм в теорії має бути доволі простим у використанні. Поруч із масивною ледь вигнутою клавішею спускового механізму розміщувався запобіжник й панель з кнопками із відповідними цифрами один, два і три.

— Найбільш лояльний стосовно ворога режим вже запрограмовано, достатньо лише прибрати запобіжник й здійснити постріл, — розпочав Вітер. — Аби повторити те, що ми тестували у залі для тренувань необхідно натиснути кнопку один. Цифра два надасть потужність, яку щойно видала гвинтівка, ну а трійка розкриє максимальний потенціал.

Не зводячи погляду зі зброї, втім уважно вислухавши свого інструктора, Курт обрав третій режим й обережно потягнув гачок запобіжника. Поєднання клавіш і здавалося простої загальної форми «Медузи» видавалися Сашкові дивними, проте головним був результат.

— Випускайте тушку! — рішуче мовив Курт здіймаючи гвинтівку.

— Не забувайте про віддачу, — попередив Вітер обравши необхідну функцію на панелі керування.

Наступної миті до центру тиру по ледь помітних рейках гайнули два важкі манекени швидко попрямувавши на зустріч Курту. Олександр навів приціл й видихнувши натиснув клавішу спуску. Пара манекенів враз хитнулася злітаючи із рейок, а сам Курт ледь втримався аби не впасти на спину.

— Якби не костюм приклад зламав би вам плече, а загалом дуже непоганий постріл, — мовив Вітер.

Курт ще кілька секунд дивився на щойно вражені цілі й мав визнати, що правда лишилася за капітаном.

— Гаразд пане Вітер, схоже ви мали рацію. Я напевно зупинюся на «Лішому» та «Медузі» у поєднанні з тим, що обрав у Фіолетовій кімнаті, — підсумував Курт.

— «Мара» й «Віверна» найкраще, що ви могли обрати, тож віддаю належне професійному баченню, — відпустив комплімент Вітер. — До слова я також обрав для себе подібний комбінезон. Забув сказати - він не лише стійкий до вогню, але й попри зовнішню вогкість непогано товаришує з водою.

— Тоді вирішено, — мовив Курт. — Як щодо системи зв'язку?

Вітер на мить схилив голову.

— Щодо зв'язку із цим у Безодні геть складно, — відповів співрозмовник. — Щось невідоме пригнічує сигнал, як радіо зв'язок так само й зображення із натільної камери. Єдине, що матимемо з собою це чіп-маячок, аби поверхня могла розуміти наше місце знаходження.

Курт не звик працювати без зв'язку, хоча можливо воно і на краще. Група з двох осіб, що постійно знаходиться поруч дасть раду спілкуванню, а керівництво, яке не здатне надати підлеглим зв'язок нехай чекає на особисту зустріч.

— Гаразд, — мовив Курт. — Що маємо взяти з собою окрім зброї та екіпірування?

— На глибинних рівнях можуть виникати проблеми з диханням, — поквапився відповісти капітан. — Власне мій шолом адаптований до насичення киснем, щодо вашої «Мари» змушені будемо підібрати міні балон та кисневі патрубки.

— Зрозуміло, — хитнув на знак відповіді Курт.

— Гадаю не завадять легкі моделі панцерних рюкзаків для збереження додаткових набоїв та сухпаїв, — зауважив Вітер.

— Операція перетворюється на експедицію? — здивовано посміхнувся Курт.

— Не хотілося б, але усе можливо, — відповів Вітер. — Ще маємо час аби повправлятися зі зброю, опісля мусимо вирушити до санчастини.

— Перевірити нерви? — у притаманній собі манері відказав Сашко.

— Вживити тимчасовий міні чіп, аби керівництво розуміло, що ми на теренах комплексу, а не знищуємо армійський пайок сидячи десь під старою липою, — спокійно мовив Вітер.