Глава 14 Ліший

Курт та Вітер залишили кімнату почувши, як за їхніми спинами замкнулися розсувні дверцята. Сашко визначився щодо зброї і захисного шолома довірившись майбутнього напарнику у питанні броньованого костюма та додаткового спорядження. Зі слів Вітра за порогом Зеленої кімнати мали чекати насправді унікальні речі й невдовзі Курт зрозумів, що їхні припущення не були марні.

Вітер приклав електронний ключ до сенсорної панелі й двері збройової кімнати відчинилися. Зелене сяйво неонових ламп на мить засліпило своїх відвідувачів, після чого підлаштувалося до більш дбайливого тону, знявши навантаження з очей гостей. Курт уважно роздивлявся кожен з новітніх експонатів. Загальний асортимент зброї у порівнянні з попередньою кімнатою був значно скромніший, проте речі не розчарували. 

Сашко обережно взяв до рук рушницю, що працювала на змінних елементах живлення, які надавались у комплекті з сумкою для зберігання енергетичних батарей. Курт бачив подібну зброю лише на сторінках засекречених електронних підручників згідно з якими кожен з пострілів вимагав для свого здійснення окремої батареї. 

До біса важка й ненажерлива щодо набоїв рушниця в теорії несла у собі шалену силу здатну пожбурити енергетичний згусток розплавивши найостаннішу модель захисного жилета, або піхотної каски. Без сумніву ця зброя вартувала особливої уваги, втім на опанування подібного спорядження потрібно було витратити не один десяток тренувальних годин, аби ознайомитись бодай із базовими навичками щодо її володіння.

Окрім неї в кімнаті виявилося кілька експериментальних зразків лазерних пістолетів, але зважаючи на специфіку використання подібної зброї брати її на бойове завдання без попереднього ознайомлення здавалося не ліпшою ідеєю.

— «Медуза», — раптово мовив Вітер посунувши броньовану скляну вітрину і діставши звідти ще одну модель новітньої рушниці.

Курт підійшов ближче й акуратно прийняв до рук запропоновану зброю.

— Складна й проста водночас, — продовжив капітан. — На середніх показниках влучний постріл здатен відкинути центнер ваги на кілька метрів завдавши легкого шоку. На максимальній потужності відстань буде значно більшою й загрожує ворогові контузією. Вона здатна відкинути одночасно декілька супротивників, або одного чия вага перевалила за двісті кілограмів.

— Ті, чия вага перевалила за двісті лежать на посилених диванах й навряд знають про існування Безодні, — відповів Курт продовжуючи роздивлятися рушницю. — Важка штука! Аж занадто.

Вітер змовчав, хоча й у своєму короткому описі щодо вагових категорій не мав на увазі людей із зайвою вагою. Зачекавши кілька секунд капітан врешті продовжив:

— Я все-таки ризикну наполягти аби ви узяли цю зброю, як другу основну, — мовив супутник.

«Біда не, втім, що свище вітер лютий. Що квітень на вікні малює мертві квіти…»

Іронічно затягнув собі під ніс старовину пісню Курт.

— Щиро вірю, що апарат гідний уваги, пане Вітер, — припинив блазнювати Курт. — Але ця залізяка важка, як місто! Навіть для мене, а я до слова на брак сили вже давно не страждаю.

— Ваша правда, без відповідного костюму ця річ вкрай незручна для використання, — підтвердив Вітер підвівши Курта до іще однієї зачиненої вітрини.

Приклавши картку з розкодування, капітан взявшись обома руками відчинив широке захисне скло під яким на повний людський зріст лежав болотяно-зелений костюм.

— Я що схожий на танкіста? — небезпідставно мовив Курт зазирнувши до саркофага.

— Це «Ліший 111», — перша модель захисного костюма з вбудованими біонічними м'язами. Він стійкий до вогню та використовується у поєднанні з бронежилетами дев'ятого покоління. Якщо коротко - штучні м'язи в рази підсилюють справжні, що дає змогу носити важкий жилет та додаткове озброєння на зразок «Медузи».

Курт застиг у задумі. На вигляд костюм скидався на покручену масивними рельєфними смугами товсту зелену тканину, що радше викликало почуття м'якості, аніж жорсткого захисту.

— Не знаю навіть, — зізнався Курт. — На перший погляд, ніби дупу гріти й захиститись від комарів.

— Зовнішній вигляд часом оманливий, пане Курт. Пропоную вчинити наступним чином, — мовив Вітер. — Поряд з арсеналом є кімнати для тестів, візьмемо костюм та рушницю. Як переконаю вас - оберете їх, коли ні, чиніть на власний розсуд і я прийму вашу позицію за правильну.

— Чому ні, — поміркувавши кілька секунд відповів Курт.

Завчасно обраний автомат та шолом Олександр залишив у Зеленій кімнаті до якої планував завітати опісля випробування, аби придивитись для себе й Вітра щось більш пристойне ніж комбінезон із м'якої тканини.

Арсенал тимчасово зачинився і Курт з Вітром рушили вздовж довгого коридору. Невдовзі проминувши вкрите напівтемрявою приміщення тиру вони звернули до кімнати призначеної для відпрацювання армійських різновидів рукопашного бою. Підлога та стіни приміщення були вкриті еластичними матами, що мали забезпечити учасників тренувань від травм під час падіння та відпрацювання ударних комбінацій. 

Загалом відносно невеликий зал мав доволі високі стелі й гарну систему вентиляції з урахуванням підземного рівня. Наразі тренувальний блок знаходився у повному розпорядженні новоприбулих, тож ніщо не мало завадити проведенню майбутнього тесту.

— Одягайте костюм! — твердо мовив Вітер забравши з рук Курта «Медузу».

Повагавшись, щодо доцільності подібного задуму Курт таки змінив свій одяг натягнувши на себе костюм з високими болотяними черевиками, що йшли у комплекті. На подив Олександра комбінезон виявився напрочуд еластичним й одразу прийняв форму згідно з тілом власника так само добре, як і взуття.

— Попереджаю вас, пане Вітер я з дитинства звик відповідати ударом на удар, тож будьте вкрай обережні під час тестування, аби рефлекторно не дав вам по загривку, — попередив Курт стаючи у вільну стійку.

— Я власне й не збираюсь вас бити, — спокійно відповів Вітер раптово навівши рушницю на Курта й здійснивши постріл.