Глава 13 Ключі

Курт і Вітер підійшли до блокпоста та пред'явив імені перепустки рушили до сканувального коридору. Швидкі жовті промені, що пів хвилини ковзали тілами новоприбулих і не виявивши серед речей заборонених предметів, розблокували двері задля подальшого руху.

Потрапивши до середини дванадцятиповерхової будівлі департаменту чоловіки минули просторий хол та зупинилися поруч із ліфтом. Дочекавшись прибуття кабіни майбутні напарники пройшли до середини після чого Вітер за допомогою іменної картки заблокував двері. Зачекавши кілька секунд ліфтова кабіна смикнулася і раптово вирушила донизу, хоча на сенсорній панелі були відсутні жодні позначки щодо існування нижніх поверхів.

За кілька секунд швидкісний ліфт доправив своїх пасажирів до пункту призначення. Дверцята відчинилися і Курт з Вітром опинилися на залізничній підземній платформі на зразок мініатюрної версії столичного метро. Темно-зелений локомотив, що курсував на монорейці вже чекав своїх гостей у супроводі пари екіпірованих автоматників. Не гаючи часу новоприбулі перейшли до потягу, що за мить заховався у довгому тунелі. 

Невдовзі дивний локомотив прибув до наступної платформи залишивши на темній мармуровій зупинці чоловіка у льотному шоломі та його супутника. Курт разом з Вітром рушили у глиб підземної станції та зупинилися навпроти чотирьох броньованих дверей. Поряд кожної з них власним кольором блимав яскравий вогник, що розташовувався на панель для електронних ключів.

— Який код доступу маєте, пане Вітер? — поцікавився Курт продовжуючи споглядати на двері.

Виходячи з кількості, збройових кімнат у підземній частині штабу було чотири й різнилися вони модифікацією та призначенням свого вмісту.

«Блакитний» ключ давав змогу потрапити до арсеналу, що приховував у собі зброю та амуніцію призначену для локальних вуличних боїв. Посилені бронежилети, легкі штурмові гвинтівки, автоматична зброя, світло-шумові гранати та ще багато того, що могло стати в пригоді бійцям орієнтованим на роботу в подібних локаціях. 

«Помаранчевий» - відчиняв двері у багатий на різноманіття світ важкого екіпірування. Зброя та броня, що лежали за цими дверима були притаманні спецпідрозділам на зразок «Гідри» й посиленим загонам регулярної армії, котрі несли службу у найгарячіших точках світу.

Далі ж все ставало набагато цікавіше. «Фіолетовий» ключ вкрай рідко потрапляв до відомих Куртові осіб. У цьому приміщенні арсеналу вибір спорядження був в рази менший ніж у двох попередніх, втім речі, що ховалися поміж його стелажів здебільшого мали лімітований випуск й мали стати на озброєння не раніше ніж за п'ять-десять років. Проте попри колосальну собівартість час від часу тестувалися окремими елітними військовими групами під час проведення засекречених спецоперацій.

Завершували чергу двері із «Зеленим» ідентифікаційним вогником. У їхній бік Курт дивився так, ніби впритул наблизився до живої легенди. Звичних для сьогодення, втім, як і для років минулих, екіпірування та зброї там не було. Єдине, що поєднувало зелену кімнату з трьома іншими це загальні поняття щодо цільового призначення. 

Озброєння, яке мало якісно, точно й безвідмовно стріляти та броня, котра покликана надійно захистити стрільця. Ця свята святих завжди була закрита для більшості очей й навіть такі знані спецпідрозділи, як «Гідра» на пам'яті Курта не мали змоги перетнути цей поріг. 

За цими дверима причаїлися унікальні речі, подекуди єдині у своєму роді. Ходили чутки, що тут зберігаються незнані до цього часу зразки озброєння у тому числі й лазерна стрілецька зброя, надпотужні захисні комбінезони та решта приладдя, що спромоглося випередити свій час. Чи правда це, або ж перебільшення Курт не знав. Втім бажання зазирнути до забороненої кімнати з'явилося в нього відколи Сашко вперше дізнався про її існування.

— Код доступу фіолетово-зелений, — спокійно мовив Вітер, своєю короткою фразою висмикнувши Курта із задуму.

— Я серйозно, пане «льотний шолом», — відказав Олександр.

— Які можуть бути жарти, — не менш спокійно відповів співрозмовник.

За мить поміж вправними пальцями Вітра, неначе карти у руці шулера зблиснули два пластикові електронні ключі. Перший з них мав фіолетовий колір і це з урахуванням секретності майбутнього завдання свідомість Курта спромоглася прийняти. Втім зелений код доступу змусив Олександра на кілька секунд заціпеніти.

— Твою ж матір! — не втримав емоцій Курт. — Ти певно священнику на вухо шепотів, пане загадковий пілот?!

З-під шолома Вітра долинув легкий сміх.

— Пропоную розпочати з фіолетового арсеналу, — мовив капітан не гаючи часу прикладаючи картку до панелі сканера.

Подібний ключ було практично неможливо підробити, адже коди доступу змінювалися після кожного відкриття, тож після разового використання картка потребувала оновлення, або ж присутності відповідального за приміщення арсеналу зі стаціонарним електронним ключем.

Броньовані розсувні двері миттю відгукнулися на поклик ключа та відчинилися. Першим до арсеналу увійшов Курт і неначе сновида, що побачив навпроти себе священний грааль зачаровано рушив приміщенням. 

Не встиг Курт запримітити піраміду з удосконаленою модифікацією автоматичної зброї, як рушив далі обережно беручи до рук піхотний захисний шолом.

— Ти знаєш що це, чоловіче? — не зводячи погляду зі своєї знахідки мовив Курт.

— «Мара» - захисний піхотний шолом з посиленого монокарбону та вмонтованою рацією перехоплення широкого діапазону радіохвиль, — спокійно мовив Вітер.

— Я бачу ти не лише на літаках знаєшся, тож хутчіше знімай свою каністру, маємо відшукати для тебе такий самий, — без вагань звітував Курт.

Захисний чорний шолом, який наразі опинився у руках Сашка й насправді був дуже гідною річчю здатною витримувати кулі стандартних зразків та відчутних калібрів. Забрало з надміцного тонованого скла не лише захищало очі від уражень, але й виконувало функцію пристрою нічного бачення. Голосовий модуль сприймав голос власника шолома та давав можливість перемикатися між функцією тепловізора й зокрема перехоплювати засекречені канали зв'язку.