Глава 11 Евакуація

Пальці Андрія перестали тремтіти й швидко затанцювали клавішами сенсорної панелі. Зазвичай спокійний Мельфей наразі ж схвильовано переводив уважний погляд з кабінету на коридор. 

— Код запуску активовано! Детонація відбудеться за тридцять хвилин! — гучно та послідовно повідомив жіночний голос системи керування.

— Що це означає?! — сполошився Мельфей усвідомлюючи весь жах свого припущення.

За відповідь йому слугував протяжний сигнал тривожної сирени й вже знайомий голос системи:

— Прошу весь персонал негайно пройти до евакуаційних виходів! Код небезпеки - «червоний»! Повторюю! Негайно…

Мельфей отримав відповідь на власне запитання. «Червоний» код означав найвищий рівень небезпеки пов'язаний із надвисоким ризиком суцільного руйнування комплексу. У цих стінах він пролунав вперше і схоже в останнє…

— Ти геть збожеволів! — вигукнув Мельфей.

— Плани дещо змінюються. Мінер та Кіберчорт підуть із нами. Я повідомив решту наших друзів - за п'ятнадцять хвилин збираємося поблизу вантажної шахти. Наразі кожен з них має право вибору, — холодно мовив Андрій поглянувши у вічі Мельфею. — Пробач друже, а зараз нам час. 

— До початку детонації залишилося двадцять сім хвилин! Усім терміново залишити територію комплексу! — наразі голос системи сповіщення лунав з усіх станційних динаміків.

Часу на роздуми не було й Мельфей з Андрієм швидко вибігли з кабінету. У коридорі чекав Мінер, що не гаючи часу встиг прибрати до своїх рук боєкомплекти поранених супротивників очікуючи подальших вказівок.

— Захищати головних операторів! — наказав Водний. — Допомагати з евакуацією лояльним особам.

— Прийнято, — коротко відповів Мінер і шалена трійця хутко гайнула коридором.

Попереду швидким кроком рухався Мінер. Цупкі долоні робота оповили собою руків'я автоматів, що наразі здіймалися вгору. Поруч із ним поспішав Андрій нещодавно розгубленість якого остаточно програла двобій з рішучістю. Замикав групу Мельфей довге розтріпане волосся котрого чорним шлейфом здіймалося догори підкреслюючи швидкість з якою мчав коридором його власник. На перехресті, яке утворювало розгалуження між точками переходу трійця раптово загальмувала. 

Попереду на друзів чекали лише порожні кабінети, що у майбутньому призначалися для розширення штату. Праворуч тягнувся ще один довгий коридор, який прокладав шлях до ліфтових кабін, що вели до поверхні. Своєю чергою коридор ліворуч був своєрідним віддзеркаленням, проте вів до закритої евакуаційної шахти, котра мала потайки вивести на поверхню Андрія та решту вчених, які підтримали свого колегу у його божевільному задумі.

За мить праворуч від друзів промайнули кілька співробітників лабораторії, які відчайдушно слідували командам системи безпеки намагаючись якомога швидше дістатися евакуаційного виходу. Один із колег випадково кинув погляд у напрямку трійці впізнавши серед них Андрія з Мельфеєм.

— Сюди! Сюди! — зупинившись відчайдушно гукав чоловік розмахуючи руками, аби колеги спромоглися помітити його попри довгий коридор.

Не відповівши ані слова Водний підняв догори великий палець худорлявої правиці, що означало контрольованість ситуації. Чоловік по той бік коридору ще якусь мить розгублено дивився на друзів і врешті перейшовши на біг розчинився у глибинах комплексу. 

— Ми на п'ятому рівні, — нахилившись вперед та жадібно відсапуючись мовив Андрій. — Маємо дістатися сьомого аби забрати решту.

— До початку детонації залишилося двадцять три хвилини! Процес евакуації персоналу виконано на двадцять один відсоток, — карбуючи у свідомості друзів кожне слово мовила система оповіщення.

— Чому так мало?! Вони не встигнуть підняти на поверхню всіх! — зірвався на крик Мельфей.

— Ще є час, друже. За кілька хвилин статистика евакуйованих зміниться, — намагаючись переконати себе у власних сподіваннях відповів Андрій.

— Яка до біса статистика! Щось не так з евакуацією! За навчальної тривоги у такий проміжок з підземних рівнів підіймали удвічі більше працівників! — не вгамовувався Мельфей. 

— Навантаження занадто високе, ліфтовим кабінами потрібен час. Не забувай про наших озброєних гостей, їм, бо ж також потрібно евакуюватися, — промовив Андрій хутко рушивши коридором, що розташовувався ліворуч.

Мельфей та Мінер швидко побігли за ним і менш ніж за хвилину опинилися в ліфтовій кабіні, що мала доправити їх до потрібного місця. Залишалося дістатися сьомого рівня та зустріти решту групи неподалік потаємної ліфтової шахти. За хвилину двері прочинилися і трійця вибігла до напівтемного коридору. Гучна сирена продовжувала свою жахливу пісню заручившись підтримкою миготливих червоних ламп.

— До початку детонації залишилось дев'ятнадцять хвилин! Процес евакуації виконано на п'ятдесят дев'ять відсотків, — мовила система.

— Ось бачиш, Мельфею, усе буде добре! — не зупиняючи рух спробував посміхнутись Водний. — Додай ще десять відсотків тих, хто залишить комплекс разом з нами й матимеш практично сімдесят. Під нами порожньо, друже! Залишилися перші рівні, ліфти впораються з цим, а я прослідкую, аби усі встигли піднятись на свіже повітря.

Діставшись заповітного місця збору друзі побачили, що більша частина групи котра мала залишити комплекс скориставшись потаємним шляхом вже на місці. Декілька вчених готували вантажну ліфтову кабіну аби разом із Кіберчортом розпочати евакуацію. Усі решта юрбилися поруч двох пасажирських ліфтів схвильованими поглядами вишукуючи Андрія. 

В цей час сам Водний швидко забіг до невеликої рецепції обладнаної стаціонарним комп'ютером і квапливо почав звірятися із даними, щодо кількості людей, які ще й досі залишались на теренах комплексу.

— До початку детонації залишилося тринадцять хвилин! Відсоток евакуйованого персоналу - сімдесят. Усім співробітникам негайно пройти до ліфтових кабін! — голосило з динаміків.

Вони мали встигнути! Наступний ліфтовий рейс заплановано мав підняти частину з тих хто залишився на початкових рівнях, решта ж очікувала на команду Андрія.