Глава 10 Непокора

Мельфей дивився на Андрія і здається вперше за весь довготривалий час знайомства бачив в очах друга непідробний страх.

— Я говоритиму. Зберігай спокій хай там що, — попередив Мельфей.

Вхідні двері відчинилися і до приміщення увійшов офіцер у супроводі двох спецпризначенців. 

Мельфей не помилився. Чорний берет й форма новоприбулого була прикрашена шевронами, що свідчили про капітанське звання та приналежність до підрозділу з протидії тероризму. Кроки військових завмерли на місці й здавалося разом із ними майже зупинилось серце очільника кабінету.

— Водний Андрій Володимирович?! — рішуче запитав офіцер пильно вдивляючись в обличчя людини, що встала з-за письмового столу.

— Так, це я, — намагаючись приховати нервовість відповів Андрій виходячи до центру кабінету.

 — Ви маєте пройти з нами. Вас усунено із займаної посади та висунуто підозру у підготовці терористичного акту на території науково-дослідного комплексу, — холодним голосом продовжив капітан.

— Це якась помилка! — виступив до новоприбулих Мельфей одразу відчувши на собі сконцентрований погляд офіцера.

— Згідно з чинним законодавством та за наявності ознак підготовки до ймовірної дестабілізації роботи комплексу, Водного Андрія Володимировича усунено від займаної посади й буде взято під варту, — звітував капітан. 

— Що йому інкримінують?! — не міг вгамуватись Мельфей.

— Злам державного сервера з метою вчинення терористичного акту, підбурювання до непокори та використання ресурсів поза цільовим призначенням, — випалив офіцер.

— Це якесь божевілля, — прошепотів сам до себе Мельфей.

Попри чималий перелік найтяжчим зі злочинів вважалась терористична діяльність і найліпший друг Андрія чудово розумів, що відбуватиметься далі. 

Несанкціонований доступ й обробка засекречених даних автоматично надавала держслужбовцям всі необхідні докази щодо підготовки до ймовірного знищення комплексу. Андрій майстерно пробився крізь надскладний захист сервера й отримав потрібну інформацію, щодо вентиляційних шахт, міцності опорної конструкції та багато інших даних, котрі могли наштовхнути державників на підозрілі думки. 

Зокрема надісланий Андрієм запит на постачання до комплексу додаткових піротехнічних матеріалів, хоча згідно із залишками лабораторних резервів у цьому не було жодної потреби. 

Хвилювання та поспіх зробили свою підступну справу і з певного моменту Андрій виказав свої наміри. Безумовно його провину мали довести, але Мельфей знав, що це питання короткого проміжку часу. Засекречений надважливий стратегічний об'єкт, а отже й судовий процес відбуватиметься під грифом секретно й в найліпшому випадку Андрій отримає п'ятнадцять років ув'язнення, які назавжди покладуть край роботі науковця. 

Після відбування покарання його депортують з країни, а місце перебування триматимуть у секреті, аби навіть після спокути провини колишній засуджений не мав жодних контактів з колишніми співробітниками. За лічені секунди Андрія виведуть з кабінету та піднімуть на поверхню. Мельфей з відчаєм поглянув на друга усвідомлюючи, що бачить його в останнє.

— Це помилка! — не стримався Мельфей зробивши крок у напрямку конвою.

Правиця капітана швидко і показово лягла на руків'я пістолета спонукаючи побратима Андрія зупинитись.

Охопивши долонями скроні Мельфей до болю заплющив очі. Шальки внутрішніх терезів на межі несприйняття й безвиході хитнулися змусивши свого власника зробити найважчий вибір у його житті.

— «Вісімнадцять нуль один»! Захищати першого оператора! — з усіх сил вигукнув Мельфей.

Залізні двері шафи у мить відчинилися і до приміщення вистрибнув Мінер. Вправним рухом схопивши найближчого автоматника за барки він безжально жбурнув його в бік. Ошелешений капітан, що стояв другим незчувся, як здійнявся у повітря із силою полетівши до протилежної стіни. Останній з трійці звів автомат, втім Мінер виявився спритнішим, висмикнувши зброю із міцних рук спецпризначенця. 

Відкрита металокерамічна долоня робота вдарила у груди супротивника змусивши останнього відлетіти й безсило сповзти стіною. Високоякісний бронежилет взяв на себе частину нищівного поштовху, але не спромігся врятувати свого господаря від кількох зламаних ребер.

Усе відбувалося вкрай швидко, аби військовий конвой спромігся здійснити спробу завадити Мінеру здійснити атаку. Перед тим, як увійти до кабінету Андрія, спецпризначенці застосували сканер з метою огляду приміщення. Згідно із показниками у кабінеті знаходилося лише дві цивільні особи. Дана модель пристрою мала здатність індифікувати лише живих істот, тож робот оминув прискіпливе око візиру. 

Залишивши своє тимчасове укриття Мінер за долю секунди визначився із майбутніми цілями. Оператори Мельфей та Андрій індифікувалися, як дружні об'єкти, що підлягають захисту. Щодо трьох озброєних військових помилки бути не могло і Мінер виконав роботу максимально якісно. Усі ворожі об'єкти було нейтралізовано, але не вбито. 

Загрозливі автоматники неначе залишені ляльковиком маріонетки безсило завмерли кожен поруч власної стіни, що до слова поглинули усі звуки боротьби. Внаслідок тяжкого приземлення капітан втратив свідомість, а двоє друзів на кілька секунд застигли у цілковитому заціпенінні.

— Перевір зображення із камер спостереження, — намагаючись прийти до тями промовив Мельфей.

 Андрій нервово хапаючись за край столу дістався монітору невдовзі відтворивши на екрані необнадійливу картинку.

— Двоє автоматників чекають у коридорі. По одному біля кожного із виходів, — затинаючись розпочав Андрій. — На першому рівні очікує ще одна група - інша почала обшук прилеглих кабінетів.

— Потрібно вшиватися, Андрію, якщо не залишимо комплекс зараз це кінець, — мовив друг обнадійливо поглянувши на робота.

Мінер своєю чергою швидко підійшов до другого з автоматників підібравши зброю, що від удару відлетіла у бік письмового столу.

— Мінер вийде першим, — ствердно мовив Мельфей.