Глава 9 План

Мельфей щільніше заплющив очі дозволивши туману свідомості утворити нові картини.

Від моменту їхньої розмови з Андрієм минуло три доби. За цей час вони багато про що говорили, втім увесь зміст слів належав лише обговоренню деталей майбутньої справи. Час невпинно тікав і тому навіть ці як ніколи важливі розмови відбувалися паралельно із прорахунком та безпосередніми діями. 

Продумати все до найменших дрібниць й замінувати бодай половину з необхідних територій було неможливо навіть для генія на зразок Водного. Щодо мрії зробити усе самотужки не могло йти мови, тож перед тим, як звернутися до Мельфея, Андрій залучився підтримкою того на кого можна було покластися…

Нещодавній винахід талановитих друзів, що був величезною таємницею для більшості співробітників комплексу. Незвичайний і єдиний у своєму роді витвір робототехніки втілився в життя отримавши вигляд Кібернетичного чорта. На той час він ще не мав зброї та посиленої броні обмежуючись лише базовим набором функцій та зовнішністю слов'янського персонажа. Втім на відміну від міфічної істоти, що була обрана за прототип мав відчутно більші габарити й це надавало можливість використовувати його, як грубу та безвідмовну фізичну силу.

Не знаючи втоми диво-вояк точно виконував всі вказівки Андрія і без жодних запитань допомагав із процесом мінування приміщень до яких мав доступ лише його власник.

За останні ж дні до процесу долучився Мельфей та невелика група науковців-піротехніків, котрим Водний міг довірити божевільний задум. І ось вирішальний день настав. Потрібно було зачекати та зробити усе максимально помірковано, але час в буквальному сенсі душив задуми. Очільник комплексу вже тиждень не з'являвся у стінах лабораторії й Андрій був певен, що його керівника, який жив проєктом непомітно відсторонили від справ, аби призначити лояльну до себе людину, а отже невдовзі мали прийти й по його заступника…

Погляд Андрія завмер на екрані монітора. Мельфей своєю чергою стояв поряд вхідних дверей вкотре намагаючись налаштувати свідомість на події, що наближались. За дві години мала відбутися перезмінка і більшій частині персоналу згідно зі статутом потрібно було піднятися на поверхню. У підземеллях комплексу мав залишитися лише склад провідних фахівців на чолі з Андрієм, ротація яких не мала прив'язки до загального графіка.

Згідно із задумом після того, як більшість персоналу, котра не була попереджена щодо майбутнього вибуху мала залишити комплекс, опісля чого планувалося увімкнути сирену. Подібний сигнал означав, що на теренах підземної лабораторії існує певна загроза і саме це унеможливлювало допуск нової зміни до робочих місць.

Щодо Мельфея й решти компанії - вони мали скористатися шахтою для екстреної евакуації, після чого привести у дію закладену вибухівку, аби назавжди закрити шлях до комплексу. Андрію з Мельфеєм було щиро шкода залишати поміж майбутніх руїн Кіберчорта та Мінера, як власне й решту дивовижних винаходів людства. 

Прекрасний сад, що віддані справі науковці вирощували на вільних теренах відведених задля довготривалих експериментів. Проте найбільше хвилювання викликали співробітники підземних лабораторій котрі самі того не відаючи невдовзі мали стати учасниками небезпечного дійства.

На рахунок мрії, що за лічені години мала зникнути під завалами руїн у друзів все ж таки жеврів маленький вогник надії. Якщо майбутній задум вдасться із часом про комплекс забудуть. Потужний вибух зруйнує усі підступи до підземелля, а в разі подальшого відновлення знадобляться мільярдні кошти та роки кропіткої роботи спрямованої на відбудову. 

Проте старожили комплексу що мали доступ до засекречених схем планування знали про ще один потаємний вихід. Його існування не фігурувало у більшості файлів, адже через ризик пов'язаний з високою аварійністю цей шлях до поверхні було опломбовано і визнано таким, що непридатний безпечно та швидко евакуювати персонал, який з кожним місяцем поповнювався новими геніями науки. 

У разі якщо про відновлення комплексу забудуть, згуртована команда науковців ретельно обдумавши майбутній план безслідно зникне для решти світу, повернувшись до підземелля аби продовжити роботу над винаходами. 

Замінування відбулося таким чином аби максимально захистити найважливіші приміщення з лабораторіями та більшість апаратури. Кіберчорта та Мінера планували залишити в боксах якомога далі від епіцентру катастрофи й завбачливо перевести роботів у сплячий режим. Саме так гадали друзі, але все пішло не за планом…

Мельфей підвів очі поглянувши на Андрія, що саме в ці хвилини продовжував видаляти усі згадки про резервний вихід та проєкти, що пов'язані із військовою справою. Несподівано сконцентрований вираз обличчя Водного змінився на ошелешений подив.

— Вони знають, Мельфею! — тремтячим голосом вичавив Андрій.  — Не знаю, як це сталося, але вони йдуть по нас. Вони йдуть…

Мельфей швидко поглянув на екран, що раптово залишив сплячий режим вивівши картинку з камер спостереження. У ці миті до кабінету Андрія швидко рухалася трійка озброєних військових. Посередині впевнено крокував високий молодий офіцер чорний берет якого виказував у своєму власникові представника державного спецпідрозділу з протидії терористичним організаціям.

По обидва боки від нього карбували злагоджений крок двоє спецпризначенців при бойовому спорядженні. Посилені куленепробивні жилети й каски доповнені захисними масками для обличчя свідчили про серйозність намірів, як власне й автоматична зброя у руках військових, що рухалася в такт впевненій ході.

— Не відчиняй - це кінець Мельфею, — лише й спромігся мовити Андрій у час, коли візитери спинилися по інший бік дверей…