Глава 7 Наглядач

Кіберчорт тимчасово залишив свою варту і рушив добре знайомою лісовою дорогою. Незвичайний краєвид, що лякав та водночас зачаровував око був притаманний очільнику тутешньої охорони. 

Незвично яскраве зелене листя, яке разюче контрастувало з глибокою темрявою і зорями, які ледь-ледь проглядали крізь штучні хмари, що мандрували здавалося безкраїми стелями підземелля. 

В правиці незвичного вояка були затиснуті вила, що у мить відгукнувшись на поклик стиснутої долоні зменшилися в довжині, склавшись за принципом стародавнього телескопічного вудилища. З-за спини Кіберчорта визирав ствол гвинтівки, який у співвідношенні розмірів та калібру радше нагадував масивний підствольний гранатомет до звичної людям автоматичної зброї.

Чорні високі чоботи Кіберчорта завмерли посеред ґрунтової дороги під шаром якої десь в глибині заховалася справжня підлога рівня. Надреалістичне відтворення незайманого лісу, що свого часу можна було зустріти на поверхні набув особливої містично-фантастичної краси. Навіть вода, яка залишилась тут після рясного штучного дощу перетворилась на справжню калюжу. 

У відбивання похмурої темної каламуті спалахнули дві червоні смуги очей, після чого наглядач продовжив свій шлях оглядаючи довірені йому володіння.

З-за кущів, що росли вздовж лісової дороги раптово вийшла пара дітлахів. Хлопчик та дівчинка дивилися на кремезну постать Кіберчорта виразними, але штучними очима. На їхніх тілах завмерли довгі лляні одежини, що майже сягали босих ніг, проте шкіра здається була лише вмілою імітацією справжньої. Довге чорне волосся дівчинки, зроблене невідомим майстром із тонких дротів було охайно заплетене в косу і гармонійно контрастувало з пшенично-жовтим хитросплетіння шлейфів, що у формі охайного горщика слугувало за волосся її малому супутнику.

— Ми нікого не зустріли, — в унісон мовили дивні потерчата. — Від лісової водойми й до млина усе спокійно, ворожих об'єктів не виявлено.

Кіберчорт хитнув головою на знак розуміння й неквапливо рушив далі ледь помітно озираючись аби просканувати стежки, що ввели до секретної бази тринадцятого рівня, яка надійно заховалася поміж щільних лісових нетрів. 

Могутній наглядач, як і пара дітлахів, що зустрілися йому дорогою були витвором рук талановитих робототехніків і являли собою бойові машини, котрі різнилися за своєю формою та призначення. Володіючи знаннями та ресурсами, що мали в розпорядженні вітчизняні генії вони змогли створити потужних й небезпечних роботів. 

Працювали натхненно й виснажливо докладаючи колосальних зусиль для їхньої стилізації, яка своїм виглядом нагадувала слов'янських міфічних персонажів давно забутих часів. Але попри кропітку працю зробити власних охоронців унікальними й такими, що не мають аналогів поміж біомеханічних вояків інших країн світу вважалося шляхетною та водночас приємною справою. 

Насамперед усі штучно створені мешканці «Безодні» як не є краще пасували до ще одного масштабного проєкту - а саме відтворення світу давнини й лісової природи, що внаслідок прогресу ризикував зникнути з терен поверхні. По-друге - аби відвадити охочих поновити роботу комплексу, які у перші роки після аварії сунули до вцілілих локацій підземних рівнів неначе сарана. 

Зазвичай інженерів та звичайних робітників, що копирсалися на перших рівнях не чіпали. У цьому випадку достатньо було на короткий час визирнути з темних коридорів, аби бідолахи назавжди забули шлях до комплексу розносячи світом страшні чутки щодо мешканців «Безодні». Звісно їхнім переказам про містичних створінь майже ніхто не вірив, проте чим більше людей безслідно зникали на загадкових теренах колишньої лабораторії - тим менше лишалося охочих випробовувати долю особисто шукаючи правди. 

Врешті до певного часу комплекс здобув спокій. Наразі ж підземне місто знову стало предметом зазіхань мисливців за власними інтересами, тож мешканці «Безодні» чекали на особливих гостей…

Наступною зупинкою містичного вояка була споруда без якої навряд можна уявити світ давнини. Кузня зовні стилізована під славетну добу козацтва на теренах «Безодні» отримала нове призначення. У вікні миготів помаранчевий вогник, який рухався в такт із гучними звуками автоматичного пневмомолота, ніби закликаючи зазирнути в середину.

Перетнувши поріг кузні диво-вояк зробив декілька кроків зупинившись у місці де освітлена частина просторого приміщення межувала з напівтемрявою приховуючи від очей решту площі. Зненацька на протилежній частині загадкової споруди спалахнуло жовте світло, так ніби в тирі раптово підсвітили далекі мішені. За мить на тлі білої стіни з'явився манекен виконаний із легкого, проте міцного сплаву й швидко рушив у напрямку Кіберчорта. 

Платформа на якій було закріплено імітацію людського тіла впевнено неслася до нічного візитера. Наступної секунди ліва рука Кіберчорта швидко вихопила з-за спини незвичну рушницю здійснивши постріл. Із широкого дула вмить гайнула капсула, що розкрившись у повітрі вправно перетворилася на сітку щільною павутиною оповивши тіло вдаваного ворога. 

Ймовірний супротивник безпорадно застиг на місці, але це був лише початок…

Натиснувши ледь помітний важіль, що розмістився на руків'ї вил, Кіберчорт миттєво розклав свою зброю до потрібної довжини. Наступний манекен, неначе привид хутко виплив з пітьми імітуючи бічну атаку, втім не встиг дістатися своєї цілі отримавши удар струму, що промайнув тризубом Кіберчорта. 

З кожною наступною секундою випробування лише набирало обертів і з віддаленого кута з'явився силует озброєний муляжем автоматичної зброї. У відповідь рогатий випростовував правицю спостерігаючи, як тризуб залишає довге руків'я й за секунду завмирає у тілі манекена.

Палицею, що залишилася в руці Кіберчорта подібно тризубу пробігся електричний розряд і власник незвичної зброї впевнено рушив до центру умовного тиру. 

Зупинившись, вояк одразу вловив звук ланцюгів, що одночасно рухався з обох боків. Пара манекенів спробували взяти свого візаві у лещата, але не встигли за надшвидкою ударною комбінацією, що сколихнула штучні тіла потужним електричним струмом.