Глава 6 Вирій

Наступної секунди на відкритій кришці валізи спалахнув блакитний вогник утворивши на стіні проєкцію із зображеннями подібними до архітектурного плану. Швидкі пальці Вітра застукали по клавіатурі вмонтованої до дна валізи й вже за мить картинка остаточно завмерла.

— Що за чортівня?! — мовив Курт, відгороджуючись долонею і примружуючись від зображення, що накрило обличчя й оголений торс спецпризначенця яскравою проєкцією.

— Відійдіть трохи далі, будь ласка, — попросив капітан. — І приготуйтесь ретельно поглинати інформацію, що може надати вам шанс залишитися живим.

Курт відійшов у бік і з нерозумінням дивився на свого гостя. Наразі питань було куди більше, аніж відповідей, а точніше відповідей не було взагалі.

— Найперше, що потрібно знати про «Безодню» - вона не порожня і її мешканці не люблять гостей, — розпочав Вітер. — Про це ніколи не кажуть тим, кого відправляють до павутиння коридорів, зокрема через це усі спроби дослідити комплекс після вибуху закінчувалися погано.

Олександр хотів було щось сказати та вирішив не перебивати співрозмовника, даючи можливість продовжити.

— Я не дарма прошу вашої уваги, пане Курт і дуже скоро ви зрозумієте, що усе сказане у цих стінах не плід моєї фантазії. — мовив Вітер. — За дві години по нас пришлють авто, тож маєте нагоду приготувати каву наново та слухати…

Прийнявши дивні правила ознайомчої фази, Курт пішов до кухонного блоку й невдовзі повернувся з ще одним стільцем. Вмостившись поряд стіни з проєкцією, Олександр відкрив бокс зі нещодавно розігрітим сніданком. На пропозицію розділити нехитрий харч Вітер чемно відмовився, проте всупереч начебто безтурботній поведінці господаря оселі капітан відчував - Курт почує усе, що потрібно.

Зі слів Вітра усе почалося із заснування науково-дослідного комплексу, який було названо «Вирієм». Найпершим міфом, котрий поквапився розвіяти Вітер виявилися масштаби проєкту. Здебільшого для людей, що чули про «Вирій» лише з чуток, уява малювала глибоку підземну споруду на кшталт величезної багатоповерхівки побудованої за схемами будівництва захищених об'єктів бункерного типу. 

— Вважати комплекс за підземну лабораторію це лише частина правди, — мовив Вітер. — Окрім дослідницьких приміщень науковці мали у своєму розпорядженні справжні полігони для випробувань, зокрема робототехніки, тож за масштабами «Вирій» являв собою радше підземне місто, ніж велетенський бункер.

У голові Курта не вкладалося, як можна було втілити подібний задум з урахуванням підземних річок, місцевості та колосальних фінансовий й людських ресурсів. Але це виявилося лише початком.

— Згідно з офіційним проєктом комплекс складався з дванадцяти підземних рівнів. Проте серед засекречених архівів зустрічались не підтверджені факти того, що незадовго до катастрофи розпочалося будівництво ще одного підземного сектора, — продовжив капітан. — Власне «Безоднею» звуться рівні, що рахуються після шостого. Всі угруповання, які занурювалися нижче безслідно зникли й те саме я можу сказати щодо розвідувальних дронів.

Курт, який за лічені хвилини покінчив зі сніданком наразі перетворився на суцільний слух уважно слідкуючи за кожним словом Вітра.

— Усі хто заходив до комплексу маючи озброєння, чи то спецпризначенці, або ж мародери назавжди лишалися в нім, — мовив оповідач. — Мені доводилося бачити відеосвідчення одного з робітників, якому пощастило залишити шостий рівень та дістатися поверхні. З його слів уся група у складі військових інженерів та силовиків загинула. Я схиляюсь до того, що вцілілому бідоласі дали можливість піти, аби той надіслав послання…

— І що ж він сказав? — витримавши паузу і намагаючись приховати зайву цікавість запитав Курт.

— Він сказав, що поміж руїн комплексу оселилося зло і воно стереже рівень та знищить будь-кого, хто ризикне повернутися до відновлення проєкту. Чолов'яга повторював, як мантру, аби про «Безодню» назавжди забули. До слова припущення на рахунок катастрофічних руйнацій це також лише часткова правда, — пояснив Вітер. — Мені доводилося бувати там у складі дослідницької групи й оскільки візит носив лише мирний характер нам вдалося оглянути частину приміщень майже без втрат…

— Що означає «майже»? — запитав Курт вже утретє за сьогодні запускаючи у дію кавомашину.

— Наш колега, що спеціалізувався на робототехніці безслідно зник, — пояснив Вітер. Усі спроби знайти його виявилися марними, а чергова група військових, яка вирушила на пошуки не повернулася.

— Ви також вірите у всі ці байки про темряву, що блукає підземними рівнями? — скептично мовив Курт поглянувши на співрозмовника.

Вітер мовчав, хоча мав, що сказати. Чоловік, котрий дивом вибрався із закинутого комплексу розповідав про роги, крила та інші дивацтва, які йому довелося бачити під час не тривалої подорожі. За офіційною версією його було визнано божевільним, що втратив здоровий глузд внаслідок поганої стійкості до стресових ситуацій. Попри це зникнення решти групи дотепер не знайшло логічного пояснення.

— Я чув, що ви справжній майстер своєї небезпечної справи, — щиро мовив Вітер. — А ще попри образ силового виконавця наказів людина, яка думає, що не менш важливо, ніж бойовий досвід. Проте супротивники, котрі зустрінуться нам у підземеллі рівнів не під силу жодному з людей, тож аби виконати завдання маємо діяти максимально злагоджено.

— Ви можете відмовитись і це не буде вважатися за боягузтво, — відповів Курт. — Я чув, що маєте проблеми зі здоров'ям, отож керівництво має зрозуміти.

За чернечою захисного скла на мить з'явилася легка посмішка, втім Олександр не міг її бачити. Вітер знав про що говорив, бо ж і сам на власні очі бачив у закинутому комплексі дещо вкрай незвичне. Але ще більше капітан розумів задуми свого керівництва.

— Я з радістю порадив би вам те саме, — відповів колишній пілот. — За будь-якої можливості відмовитися й уникнути цього контракту. Зараз вам здається це ви обрали його - насправді він обрав вас і аби пояснити якомога толерантніше скажу, що вийти з гри не дозволять ані мені, ні вам.