Глава 4 Мінер

Цупкі металокерамічні пальці жваво застукали по грубій клавіатурі, а візири штучних очей уважно сконцентрувались на вмонтованому у широку панель моніторі. За товстим шаром надміцного скла замайоріла карта верхніх поверхів детально промальована хитросплетінням тонких блакитних рисок. 

— Покажи мені рівень, Мінере, — пролунав голос сивоволосого чоловіка у сірій робі.

Загадковий оператор швидко озирнувся у напрямку з якого миттю раніше пролунала ледь чутна команда, виказавши свою подобу. На масивному залізному кріслі сидів піхотний робот старого зразка. 

Небезпечна лімітована серія, що була випущена ще на початку шляху до переозброєння і згодом суворо заборонена згідно з конвенцією прав людини. Даний експонат вартував не одного підрозділу вправних бійців спецпризначення заразом із їхньою зброєю та амуніцією. 

Захист подібного вояка легко давав фору надсучасним бронежилетам й мав стійкість до більшості видів автоматичної зброї середнього калібру. Завбачливо розігнаний чіп керування було розблоковано, що давало можливість роботизованому піхотинцеві не обмежуватися закладеними до нього програмами, відкриваючи можливості для розвитку і даючи змогу приймати самостійні рішення.

Перші випробування подібних моделей відбувалися у країнах сходу. Під виглядом звичайного людського піхотинця, замаскована машина легко могла ввести в оману бійців супротивника, що вважали її за вразливу мішень. В мить коли правда викривалася, ставало вже надто пізно.

Досконале володіння стрілецькою зброєю та знання в галузі піротехніки робили й без того небезпечного робота справжньою машиною для вбивства. Однак поміж багатьох винаходів, що утворилися після аварії, котра спіткала науковий комплекс ця модель була однією з небагатьох, які не являли собою винаходи тутешніх науковців. Покликаний охороняти «Безодню» від зазіхань шпигунів та мисливців за технологіями, «Мінер 0118» вважався знищеним у результаті потужного вибуху. Його чіп керування перервав усі контакти з резервним центром підтримки, що розташовувався на поверхні та згодом був видалений із реєстру бойових машин.

Насправді це було лише частиною правди. Після вибуху на станції робот і справді зазнав відчутних уражень, що навіть після реставрації назавжди закарбувалася глибокими рисками на поверхні мідно-жовтого сталевого корпусу. Відірвані долоні вимушено довелося замінити на удосконалені металокерамічні аналоги виконані у відповідному кольорі. Щодо самого каркасу - він також зазнав рихтування та подальшого фарбування. 

На обличчі механізованого вояка завмер вмонтований датчик мовлення у вигляді своєрідних ґрат, що віддалено нагадував людський рот. Щодо очей - за форму було обрано невеликі кола з одного із яких зазвичай у разі необхідності видовжувався своєрідний візир на зразок висувних об'єктивів старовинних фотоапаратів, що дозволяв вести максимально прицільний вогонь.

Подібна зовнішність могла здатися геть застарілою, ба навіть вінтажною, проте у випадку із лімітованою серією подібне рішення було обрано не дарма. Зовні подібний до людини, але за кольором та вигинами схожий на брухт робот ставав небезпечною пасткою для тих, хто не мав уявлення щодо можливостей робототехніки.

Першочерговою ціллю Мінера була охорона комплексу від тих, хто не мав коду допуску і міг нести загрозу для засекречених винаходів. Чіп керування завчасно було переведено у максимально лояльний режим, який забороняв спричиняти каліцтва особам, що не мали критичного рівня загрози. 

Після того, як Мінер отримав нове життя його головний процесор було перепрограмовано на максимальний рівень допуску залежно від ситуації та команди власника.

За кілька секунд міцні пальці робота знову розпочали свій танець мандруючи численними клавішами.

— Перший рівень до ваших послуг! — відзвітував залізний голос Мінера.

Чоловік із сивим волоссям зупинився поруч велетенського напівкруглого столу на якому поміж різноманіття екранів та датчиків розташовувався головний монітор. На блакитній карті в унісон пульсували близько тридцяти дрібних червоних цяток та чотири зелені, відчутно більші за розміром.

— Залишки протипіхотних мін розкидані за периметром. Крім цього зафіксовано чотири одиниці живої ворожої сили, що потрапили до комплексу три хвилини тому крізь ліфтову шахту. Надіслати когось для зачистки сектору? — запитав Мінер.

— Не потрібно. Заблокуй вантажну ліфтову кабіну, аби відрізати їх від поверхні, — мовив чоловік. — Що там зозуля накувала?

— Птах ідентифікував стрілецьку зброю та екіпірування, як моделі старого зразка. Переважно калібр 7,62 та легкі саморобні бронежилети, — відзвітував робот.

— Зрозуміло. Нехай блукають рівнем - це не ті на кого ми чекаємо, але як каталізатор для оцінки майбутнього візиту згодяться. Вони самі обрали свій шлях. Хто ласий до чужого майна буде покараний, — загадково мовив добродій у сірій одежині залишаючи відсік керування.

За мить керамічний палець знайшов на панелі необхідну кнопку вимкнувши єдиний зі справних ліфтів…

У цей час очільник «Безодні» вже крокував довгим коридором по обидва боки від якого рясніли численні броньовані двері, що вели до відсіків. Поміж масивних сріблястих поверхонь були й кілька, що різнилися за кольором. Зупинившись навпроти відсіку під номером п'ять, двері якого було пофарбовано у болотяно-зелений, чоловік з чималим зусиллям прокрутив руків'я довгого важеля, після чого потягнув його на себе. 

У приміщенні було темно. Посеред дивної кімнати із металевою підлогою розташовувалось широке коло технічного колодязя. Тьмяне світло ламп, що висвітлювали станційний коридор, тонкою смугою торкнулося поверхні темної води. Несподіване й гучне булькотіння враз порушило її спокій здіймаючись до поверхні грубими пухирями.

— Відпочивай, друже. Тобі потрібно адаптуватися й трохи відпочити. Усе найважче вже позаду - залишилися лише приємні клопоти, — заспокійливо мовив чоловік почувши, як на знак відповіді з-під води долинає шалений гул, що виривається із голосових патрубків Водяника.