Глава 3 Вторгнення

Система охорони спрацювала, як слід, втім схоже забула попередити власника про наближення ймовірної загрози. Після блокування дверей та вікон зазвичай слідував голосовий сигнал, що сповіщав про небезпеку, але наразі ретранслятор мовчав.

Увагу Курта перемкнула сенсорна панель на якій зненацька спалахнув герб Департаменту Безпеки. Пара схрещених поміж собою мечів надійно захищала блакитно-жовтий прапор, що завдяки реалістичній анімації рухався в такт невидимому вітрові.

За кілька секунд зображення стягу зникло і на широкому екрані з'явилася постать очільника спецпідрозділу у якому ніс службу Курт. Полковник Григорій Кажан - саме його відомству підпорядковувалися більшість груп спеціального призначення зокрема і славнозвісна «Гідра». 

— Доброго ранку, синку! — пронісся напівтемрявою кімнати голос Кажана. — Вибач, знаю, що ти у відпустці, але справа нагальна.

Курт підозріло окинув поглядом зачинені ролети.

— До того ж конфіденційна, — додав полковник. — Задля цього довелося вимкнути сигнал у двох найближчих кварталах, аби безпечно під'єднатися до потрібного каналу.

Обличчя Кажана виглядало спокійним. У блакитних очах застигла притаманна керівникові рішучість, втім голос ледь помітно видавав неприборкане бажання якнайшвидше перейти до розмови.

— Перепрошую, я сьогодні у цивільному, — відказав Курт усвідомивши, що напротивагу військовій формі полковника стоїть підперезаний рушником. 

— Усе гаразд, Курте. Здається твоя подвійна з цукром починає холонути на підвіконні, — усміхнувся Кажан. 

Власник оселі зробив декілька кроків в бік вікна подумки відмітивши, що десь у приміщенні розташована прихована мікрокамера із функцією голосового запису - отже майбутня розмова і справді мала бути вкрай серйозною. Забравши філіжанку з напоєм, Курт повернувся до сенсорної панелі й поклавши зброю на місце сів на краю ліжка.

— З твого дозволу перейду одразу до справи, — розпочав Кажан. — Я знаю, що рік для підрозділу й для тебе особисто видався до біса важкий, але попри це проситиму трохи зачекати із відпусткою. З'явилося невідкладне завдання і забігаючи наперед скажу, що у разі згоди витрачений час повернеться до тебе сторицею до того ж з дуже привабливими дивідендами.

Курт мовчки споглядав на широкий екран намагаючись здогадатися про що саме піде мова у подальшій розмові.

— Закинутий комплекс, — спокійно мовив Кажан. — Ми кличемо його «Безоднею». 

Свого часу це місце стало осередком для провідних світил науки й техніки. Найкращі програмісти, інженери та фахівці з машинобудування були залучені до наймасштабнішого проєкту. 

Науково-дослідний комплекс спроєктований за останнім словом техніки став таким собі підземним містом, що слугувало велетенською лабораторією й водночас полігоном для випробувань.

У пам'яті Курта виринули чутки, аж занадто подібні до історії, що її розповідав полковник. Згідно з переказами, які блукали серед вузького кола спецпризначенців, засекречений дослідницький комплекс пропрацював трохи більше ніж рік припинивши своє існування. 

За офіційною версією причиною закриття проєкту стало перевантаження генераторів живлення внаслідок чого відбувся надпотужний вибух, поховавши більшу частину приміщень разом з персоналом. Власне підґрунтям для подібних розмов в осередку підрозділу були не загиблі генії, а погана слава, якої зажили підземні руїни колишнього обійстя вчених. 

Зазвичай до подібних місць темними ріками жваво стікалися, як поодинокі, так і сформовані у групи мародери, аби потайки діставшись катакомб підняти звідти вцілілі залишки техніки й іншого скарбу. За чутками спроби ласих до наживи й охочих відвідати «Безодню» припинилися вже у першій рік після вибуху. Навряд мародери спромоглися так швидко розікрасти настільки великий й складний з точки зору побудови об'єкт. У будь-якому разі масове «паломництво» до підземних руїн було відсутнє і по цей час.

— Якщо не помиляюсь йдеться про закинутий об'єкт на якому свого часу стався вибух, — перервав співрозмовника Курт. — Здається він став зватися «Безоднею» за кілька років до мого народження й встиг порости легендами…

Полковник злегка посміхнувся і нахиливши голову торкнувся короткого сивого волосся.

— Зазвичай місця, історія яких не достеменно відома з часом обростають, як не лайном, так легендами, — відказав співрозмовник. — Ти міркуєш у вірному напрямку і схоже ми говоримо про одне й те саме місце, бо іншого подібного не існує. 

Кажан мав рацію. Закинутий науково-дослідний комплекс був єдиний у своєму роді. Захищений від більшості повітряних атак і недосяжний для очей - лише завдяки місцю розташування він уже міг зацікавити чималу кількість потенційних інвесторів. Втім усілякі спроби відновити підземну споруду за дивних обставин зазнавали невдачі.

— Що потрібно від мене? — запитав Курт.

— Думки щодо відбудови комплексу вирували давно, — відповів Кажан. — Але зараз у нас з'явилися реальні можливості перетворити мрії на реальність. Іноземні партнери готові надати колосальні інвестиції та підтримку, але ж ти сам чудово розумієш тамтешнє мислення. Аби остаточно погодити відновлення проєкту і надати спеціалістів маємо бути певні, що комплекс цілком безпечний…

Кажан на мить закотив очі даючи зрозуміти, як йому набридли зайві перестороги й побоювання. Авжеж після аварії подібного роду комплекс не міг бути цілком безпечним. Зокрема мова йшла про конструкції, які зазнали руйнувань, легкозаймисті речовини, котрі могли використовуватися для частини дослідів, проте це була лише одна сторона медалі…

Іноземні спеціалісти залучившись підтримкою вітчизняних колег були ладні поволі розібрати завали та підготувати майданчик для майбутніх робіт. Втім комплекс не дарма стояв порожнім багато років за дивних обставин зриваючи усі спроби відновити роботу - знали про це й за кордоном.

— Якщо потрібно відвідати «Безодню» - не питання, — мовив Курт. — Щоправда, я не дуже знаюся на технічній частині…