Глава 2 Курт

У помешканні Курта били дзвони, наполегливо змушуючи власника оселі виринути із глибин сну. Це житло навряд скидалося на келію, а сама гучна мелодія лунала з динаміків системи оповіщення. Запрограмований будильник відтворював стару, як світ пісню гурту AC/DC. Після тривалого вступу почувся голос вокаліста підспівуючи ритму «Пекельних дзвонів».

Олександр Курт - один із найкращих представників елітного спецпідрозділу «Гідра» сів на краю ліжка, ритмічно хитаючи головою у такт музиці, аби остаточно прокинутися. Він не був прихильником темної сторони, власне те, що можна було прирівняти до пекла йому вистачало й в реальному житті. Страшне відлуння колишньої війни час від часу повертало Курта у ті часи, коли він і сам був частинкою жахіття, котре зветься бойовими діями. 

Протягом останніх семи років служба в елітному спецпідрозділі перетворилася на спосіб життя, не залишаючи часу, аби дозволити смутку нагадати про себе більше, аніж це потрібно. Ну а пісня - радше мелодія близька за духом, що дозволяє швидше зануритися до шаленого й подекуди небезпечного ритму життя.

Зі старої фоторамки, що періодично змінювала світлини на вже дорослого Курта споглядав маленький усміхнений хлопчик, який щиро радіючи прилинув до свого батька. Чоловік у зеленому льотному комбінезоні мав підтягнутий вигляд. Акуратна стрижка «майданчик» добре гармоніювала з темним волоссям. Очі сповнені блакиті - здається його улюблене небо оселилося навіть там…

Наступний знімок відкривав очам старенький двоповерховий будинок під металевою стріхою. Попри застарілість конструкції від цієї оселі віяло теплом. Наразі таких вже не будують. Востаннє Курт приїздив до матері кілька місяців тому і найближчим часом планував надолужити тривалу паузу. На останній світлині відтворилося нагадування у вигляді реалістичної анімації де блакитні прозорі хвилі огортали чистий пісок. «Кариби чекають на тебе!» Виразний надпис урочисто сповіщав про те, що заповітна відпустка нарешті дісталася свого адресата.

— Зачекайте ще трохи. За три години татко буде на борту, — відповів сам до себе Курт. 

Він бачив чимало красивих місць, втім будинок під трикутною стріхою де завжди чекали все одно залишався найкращим з усіх. 

— Пробач, не хочу, аби ти бачила мене таким. Я трохи приведу себе до ладу й одразу до тебе, — пролунав тихий голос спецпризначення.

Зовні Курт виглядав абсолютно здоровим. За тілобудовою він значно обійшов підтягнутого, втім дещо худорлявого батька. Добрих сто дев'яносто сантиметрів зросту і майже центнер ваги значну частину якої складали загартовані численними тренуваннями м'язи. Коротко підстрижене чорне волосся Курта зайвий раз підкреслювало образ військового. 

На широкій рельєфній спині ближче до лівого плеча, темно-зеленою фарбою застигло татуювання у вигляді семиголової гідри. Жахлива пащека однієї з голів тримала у зубах озброєного чоловіка. В ослаблій руці незнайомця застиг автомат, втім попри наявність зброї й міцну поставу екіпіровану у захисну амуніцію добродій мав абсолютно безсилий вигляд. У цей час широка нога гідри втрамбовувала до землі ще одного з озброєних чоловіків й судячи з виразу обличчя бідолахи зламала йому хребет.

Чорна сенсорна панель навпроти ліжка сліпим дзеркалом віддзеркалила обличчя Курта. Чіткі риси вдало поєднали в єдиний пазл мужність й красу, зберігши необхідний баланс. Олександр абсолютно здоровий двадцяти семи річний чоловік і лише незрозумілий сум та накопичена втома, що заховалася десь глибоко у відкритих карих очах пояснювало, чому цьогорічну відпустку Курт вирішив розпочати з чужих берегів.

Підперезавшись довгим рушником власник квартири підвівся із ліжка. 

— Подвійна, два цукру! — вигукнув Курт, намагаючись перекричати голос співака.

Пісня раптово почала замовкати, натомість до вух чоловіка долинула чарівна «симфонія» кавомашини. Зазвичай ранок спецпризначенця розпочинався з тренування, але сьогодні особливий день, тож фізичні вправи Курт планував надолужити десь на березі Карибського моря. 

Завітавши до невеликого кухонного блоку, власник оселі швидким рухом відчинив холодильну камеру дістаючи звідти військовий продуктовий набір. 

З вигляду щільний зелений пакунок нагадував звичайний швидкий сніданок, що його використовували цивільні, які не мали бажання, або змоги вовтузитись із приготуванням. Закинути обраний набір до термальної шафи здавалося простіше за просте. Зазвичай Курт готував сам, втім траплялися дні, коли на допомогу приходили напівготові обіди. 

За останні десятиріччя влада таки усвідомила, що сильна армія багато у чому є найліпшим гарантом національної безпеки. Новітнє екіпірування, сучасна зброя та збалансовані сніданки, які попри швидке приготування зберігали більшість корисних мікроелементів й постачалися до військових частин і безпосередньо військовослужбовцям, котрі не мали постійного місця дислокації.

Прохолодний душ здавалося оновив загартоване боями тіло і залишивши ванну, Курт повернувся до кімнати оповивши долонями філіжанку з ароматним напоєм.

— Дякую, люба! Хоча б тобі не байдуже, чи я ще живий, — у пів голосу мовив Курт, звертаючись до системи керування оселею.

— Як настрій? — розтікся кімнатою приємний жіночій голос. — Нарешті відпустка?

Штучний інтелект розумного житла добре комунікував з усіма програмами закладеними до функціонала оселі, тож завдяки нагадуванням знав, що господар очікує на майбутню подорож.

— Бронювання квитків підтверджено. За попереднім розкладом шаттл з порту має відправлятися за дві години вісімнадцять хвилин, — відтворилася приємна і майже жива інтонація.

— Дякую, сонечко. Потрібно тимчасово змінити декорації, поки стріха остаточно не злетіла, — пошепки мовив Курт вдивляючись крізь вікно десятого поверху.

Несподівано ранкове світло враз згасло. Броньовані ролети за мить закрили собою обидва панорамні вікна, а вхідні двері увімкнули режим електричного бар'єра.

Здавалося чашка з кавою лише торкнулася підвіконня, а вже за частку секунди, Курт дістався ліжка вихопивши з шухляди масивний пістолет…