Післямова від Дениса та Греміслави.

Я – Денис Богуславський, король Пеласгії. Хотіли ще і Поліське королівство до нашого приєднати через династичний шлюб, та я подивився – батьки моєї дружини Греміслави, король  та королева Полісся, досить ще молоді та енергійні. І ми з Гремі вирішили: хай собі правлять, років двадцять ще покоролюють, а там і другий принц виросте, от хай онуку і передають владу. Другому, бо перший, як годиться, успадкує трон Пеласгії. Перший, Владислав, на честь дідуся, який таки загинув у своїх подорожах паралельними світами (чи приклав до цього руку горезвісний Чорноморд, чи ні, ми так і не дізнались), так от, перший принц вже пішки під стіл ходить. Другий, Віктор-Беримир (друге ім’я на честь мого найстаршого брата) поки ще не народився, та на днях чекаємо. І зупинятись на двох принцах не плануємо, традиція у Богуславських така – мати багато дітей.

І це не через небезпеку їх втратити. У світі зараз спокійно. Чорноморд зник у прірві, що затягнула його до міжсвіття, а звідти, мабуть, потрапив до якоїсь паралелі. Нічого про нього не чутно. Сподіваюсь, що ніколи нічого і не почуємо.

Мордаріку, що напала на нас, я завойовувати не захотів. Чим менша країна, тим легше нею керувати, а Пеласгія і так велика. Радники мої знайшли якогось далекого родича Чорноморда і коронували, сподіваюсь, з ним проблем не буде. А сестру Чорноморда, дику кішку, відправили до закритого пансіонату шляхетних дівиць. Навчать її добрим манерам, може, посприяю шлюбу з одним із моїх братів, які усі дванадцятеро братів виявились живими, тільки зачарованими, і чари ті зникли, тільки-но Чорноморд залишив наш світ.

Усі мої брати залишились у Пеласгії, навіть ті, хто народився і виріс у паралельних світах. Після пережитого ніхто на трон не зазіхав.  Кожному виділені землі та надається матеріальна допомога на проекти, які обіцяють вивести нашу країну на новий рівень розвитку.

 По паралельних світах я не никаю, справ і тут вище голови. Лише відвідую інколи Землю за допомогою першого радника волхва Світлозара, щоб принести на Пеласгію деякі цінні технології. Магія  у цій паралелі, звісно, добре розвинута, та простим людям вона недоступна, тож багато чого хочеться змінити, вдосконалити, поліпшити.

Гремі зараз зосереджена на дітях, і це зрозуміло. Та вона залишається такою ж бойовою, кмітливою, сильною та безмірно люблячою, як і раніш. Моя кохана дружина. Як покорила мене з першого погляду, так і навічно я твій. Бо кращої немає, не було і не буде. Бо ти – єдина. Моя. Рідна. І цим все сказано. І попри всі справи ми щодня знаходимо час для себе, час, коли в усьому світі залишаємось лише вона і я. Час, коли можемо дарувати один одному незрівнянну ніжність, невимовну любов, неповторне щастя…

 Матінка моя, до речі, зараз головує у королівському замку, вже все з ніг на голову перевернула, реформаторка. Та в неї свої реформи, жіночі. Королева-мати постійна зайнята, все в неї якісь нові плани, проекти. Всі її бояться більш, ніж мене, короля. Та нехай, може, так і треба. Вона, нарешті знайшла себе і цілком щаслива у цьому світі. Тільки, бачу, за батьком сумує. Як і я.

А так все у нас добре.

Я – Греміслава, королева Пеласгії, мене все життя готували до цього. Мрії батьків збулися і яке щастя, що вони співпали з моїми. Того, за кого мала вийти за політичними мотивами, я полюбила усім серцем. Денис, мій Денис, тринадцятий принц, а зараз – славний король. Король не тільки Пеласгії, король мого серця. Бо тільки з ним я пізнала справжню повноту існування, повноцінного життя, жіночого щастя.  З усіма я – сильна королева, з ним – слабка жінка, палка коханка, вірна подруга. А без нього і мене немає, бо кохаю його безмежно. Як і він мене. І ми завжди знаходимо час побути наодинці, незважаючи на його зайнятість справами королівства.

А справ у Дениса – вище голови. Школи будує, і магічні, і для звичайних дітей. Поставки із Землі дешевих товарів, що замінюють дорогі магічні аналоги, налагоджує. А ще кав’ярню відкрив перед королівським замком, де виготовляють латте і бургери за рецептами із Землі, каже, що не вистачає йому філіжанки кави за столиком коло вікна на початку робочого дня. Дивний, міг би ту кави досхочу вдома пити, але хоче посидіти між людьми, де до короля може будь-хто підійти та поговорити. Кілька разів і я з ним сиділа, думаю, що теж прилучуся до тієї звички, та зараз мені не до того.

Наше буття поповнилось ще й новими, незнайомими раніше, відчуттями. Це любов до наших дітей. Ми вже маємо двох принців, старший такий цікавий! А молодший ще живе у мені та постійно нагадує про себе, буцаючи у живіт. Незабаром ми побачимо другого принца, відчуваю це.

Я у батьків – єдина дитина, і мені завжди не вистачало спілкування з рідними людьми. Зате тепер у мене – велика сім’я і купа рідні. Усі дванадцять братів Богуславських, моїх колишніх наречених, живі! У нас гарні стосунки і то ми з Денисом їдемо у гості до них, то вони – до нас.

До речі, свекруха у мене мирова! Ще не зустрічала такої жінки. Активна, ділова. Мати-королева всіх тримає у залізних рукавицях, бояться її, як вогню. Зате для жінок вона – зразок для наслідування. Завжди гарно вдягнена, з макіяжем, струнка, доглянута, і по обличчю видно, що знає собі ціну. По усій Пеласгії вона будує школи мистецтв, салони краси, сауни, модні бутіки. Тож жінки королівства її просто обожнюють. Я в неї багато чому цінному навчилась. Та все ж вона у душі – чуттєва жінка. І, здається, у неї з першим радником Світлозаром щось намічається. Зараз його і не впізнати. Королева-мати особисто взялась за його зовнішність. Кудлаті брови охайно підстрижені, обличчя гладко вибрите, замість балахону – модний костюм-двійка, на очах – інтелігентні окуляри, бо зір трохи його підводив. Виявилось, що не такий він і старий, як спочатку здавався, а досить таки цікавий приємний чоловік.