Глава 47. Волхв.

- Здається, у вас тут повний порядок? – почувся знайомий голос.

Це непомітно наблизився перший радник Світлозар.

- Не зовсім, - Денис кивнув головою у бік чотирьох чоловіків, які донедавна вимушені були ходити на чотирьох. – Мої брати… Виявилось, що вони живі, але до тями не приходять.

Волхов підійшов до постраждалих:

- Та все із ними у нормі. Хіба що трохи у шоці, та то пройде. А я був правий, що вірив у тебе, тринадцятий, - повернувся до Дениса, із щирою усмішкою на обличчі вдивляючись у юнака. – Ти змінився, дуже змінився. Подорослішав, порозумнішав. Ти все зробив, як треба, навіть краще. З тебе вийде чудовий король для Пеласгії. Країна у безпеці завдяки тобі!

- Так віддяч за це, волхве! Відправ мене на  Землю разом із моєю дружиною! Я більше нічого не прошу! – Денис простягнув волхву корону.

Світлозар здивовано підняв сиві брови:

- Ти – король Пеласгії, Денисе, а Греміслава – королева Пеласгії. А незабаром приєднаєте ще й Полісся.

- Це коли я був тринадцятий, останній. Та тепер у тебе, волхв, достатньо принців для вибору короля. Усі вони старші за мене і мають більше прав на корону. Відпусти нас.

Греміслава теж зняла з голови корону і простягла раднику, демонструючи цілковиту згоду зі словами Дениса.

- Ні, - похитав заперечно головою Світлозар. – Наявність інших принців вже нічого не міняє. Родову обручку Богуславських ти надів принцесі Полісся Греміславі Ліщинській, як і було домовлено вашими батьками. Ваші сили прокинулись у повній мірі, а це означає, що Пеласгія прийняла нових короля та королеву. До того ж, ви кохаєте одне одного, а таке щастя королівським особам випадає вкрай рідко. Це – дорогоцінний дар долі.

Греміслава стиснула долоню Дениса, що означало: я з тобою, все буде так, як вирішиш ти.

 І Денис вирішив. Життя на Землі залишиться, мов приємний сон, солодкий спогад юності. Та тепер він вже не юнак, він – чоловік, який відповідальний за кохану жінку, за тих, хто йде за ним, за землю, яку встиг полюбити.

- Але ж… Але ж на Землі залишилась мама…

Досі навіть думати собі забороняв про рідну людину, бо порожні переживання не принесли б нічого доброго, а повернутись додому він не міг. Та тепер, коли попереду маячила не коротка мандрівка, а ціле життя у паралельному вимірі, він відчув біль у серці. А ще та емпатія, що прокинулась. Вона, при згадці про маму, дозволили йому відчути усе те, що відчуває зараз рідна людина. Він і раніше, під час розгульного життя на Землі, інколи пропадав на кілька днів і вважав, що мати не особливо за ним турбується. Вона ніколи не виказувала бурхливих почуттів, просто прохала, щоб більш такого не повторювалось. Та тепер стало зрозуміло, що все далеко не так. З боку матері зараз він відчував тугу, хвилювання, тупий біль, надію, що син повернеться і все буде добре. Як часто ми не розуміємо рідних…

- А я нащо? – здивовано підняв брови Світлозар. – Я – старший волхв, отже, найкращий! Володар здатності ходока між паралелями. Тебе притягнув, думаєш, із твоєю матір’ю не справлюсь?

- Тоді… залишаюсь. Залишаємось, - і Денис пригорнув до себе молоду дружину.