Глава 46. Фінал (2).

Поки тривала сутичка між Чорномордом та Денисом, було не до того. Та зараз стало явно чути, що армія Мордаріки розпочала бій, запеклий бій. Але ж з ким? Землі на кордоні повністю безлюдні… Щоб побачити, що робиться, довелось заплющити очі. Внутрішнє бачення, яке відкривали новоявлені сили, давало можливість чітко уявити картину подій, що розгорталися.

А події були такі. Армія Чорноморда, яка не чекала відсічі, раптом нарвалась не великі неприємності.

З усіх угідь зліталися дракони і поливали вояків драконячим вогнем не гірше, як із вогнеметів.

Із списами йшли із поселення Лють лютівці, які досі вбачали ворогів в усіх, та тепер дочекалися справжнього ворога.

З боку Мордаріки, з тилу, наступали сірі войовниці разом із ополченням Славного Граду. Вони почули пісню, яку передавали одна одній співочі птахи і вирішили разом виступити проти війни.

Залишивши рідні Топи на мітлах летіли серйозно налаштовані відьми.

З кущів несподівано вискакували вовкулаки.

На голови нападникам падали дерева, підгризені бобрами.

На багатьох солдатів напала жорстка трясця і тепер вони валялись під деревами, ловлячи дрижаки та намагаючись зігрітись.

Інших ухопив грець і вони тихо конали від крововиливів у мозок.

Кому вдалось обминути трясців та греців, на тих налітали рогаті бодаї.

Коротше, веселуха ще та була. Дезорієнтовані перелякані солдати Мордаріки не знали, куди й тікати.

А тут замигтів простір і відкрився інший портал, з якого вийшов сам волхов Світлозар, а за ним потягнулась армія Пеласгії. Тепер можна було видихнути.

Денис і Греміслава повернулись один до одного і обличчя їхні осяяли щасливі посмішки. Вони збирались поцілуватись, та незрозумілі звуки привернули їхню увагу. По землі катались, корчились у муках Угугуг та пекельні пси. Що могло трапитись із ними?

Денис і Греміслава підскочили, та не знали, чим зарадити вірним помічникам. З гілки на землю гепнувся хамелеон і почав пухнути та швидко збільшуватись у розмірах. Розпач… Біль…

Та через хвилину агонія припинилась, і на землі лежали вже не тварини, а чотири голих чоловіка.

Денис підбіг до найближчого і перевернув його обличчям вгору. Постраждалий був без свідомості, але дихав. Трохи повнуватий, із приємним доброзичливим на вигляд обличчям. Молодий, хіба що на пару років старший від самого Дениса.

- Веселин?! – здивовано вигукнула Греміслава. – Твоїм конем увесь цей час був Веселин?!

- Це ще хто? – втомлено запитав Денис, дістаючи із сумки ковдру, щоб прикрити незнайомцю інтимні місця, бо незручно якось, дружина дивиться.

- Це – Веселин, твій рідний брат, мій колишній наречений! Я й не знала, що Чорноморд перетворив його у коня! Оце довелось бідолашному принцу покатати тебе на своїй спині…

- Про нього ти не знала,  а про кого знала?

- Про Хвалибога. Він на моїх очах став хамелеоном і супроводжував мене у подорожі. Ось він.

Греміслава наблизилась до іншого чоловіка, Денис допоміг його перевернути. Цей виглядав старшим і більше був схожий на принца, він відкрив очі, промимрив щось незрозуміле і знов безсило заплющив їх.

- Він в порядку, - впевнено сказала дівчина. – Давай поглянемо на пекельних, хто ж вони насправді…

Пекельні виявились двома міцними молодиками років тридцяти, дещо схожими між собою, видно, що рідні брати. Накачані, симпатичні, хоч у кіно знімай.

- Це Ладимир і Миродар, - впізнала Греміслава. – Теж твої брати. Вони і Хвалибог – із старших, росли в Пеласгії, а Веселин, як і ти, з паралельного світу.

- Отже, Чорноморд не вбив їх, а лише зачарував. Може, тоді і інші живі? Про кого ти ще знаєш, Гремі?

- Лише про дванадцятого принца, Світлослав перетворився на ясень під моїми вікнами у Поліссі. Гадаю, чари Чорноморда тануть, і зі Світлославом теж усе буде добре. Про останніх без поняття. Вони просто зникли. Можливо, ми їх теж побачимо.

- Треба братів хоч до купи перетягнути та прикрити…

Дениса бентежив голий вигляд чоловіків, не хотів, щоб дружина зирила на чуже «господарство», а ковдра була лише одна. Він підхопив Миродара, та не зміг і з місця зрушити, а сам захитався і зблід. Кров сильніше заюшила з ран.

- Боже, ти ж поранений! А я хтозна чим займаюсь. А ну йди до мене, чоловіче.

- Та все добре… - осів на землю Денис. – Просто треба рани перев’язати…

- У мене ж прокинулись цілительські здібності, - повідомила Греміслава. – Я зможу допомогти. Можеш лягти, так і тобі буде легше, і мені зручніше.

Вона зосередилась і перенаправила на свого чоловіка потоки енергії, що струменіли усередині. Денис застогнав, та потім зціпив зуби і терпів, щоб не налякати дружину. Потроху кровотеча припинилась і рани почали затягуватись тонкою молодою шкірою. Зцілення виявилось основною чарівною здатністю юної королеви, що було дуже до речі.

Денис мало не заснув, заколиханий м’яким рухом енергій у тілі.

- Любий, - поторсала його за плече Греміслава.