Глава 45. Сутичка чаклунів (1).

Злий чаклун цілував його дружину! Денис не міг витримати такого. Усередині розгорявся невидимий вогонь і принц побачив, як починають тремтіти повалені гілки дерев та каміння, що не встигло долетіти до виру. Вони тремтіли, хитались, розкачувались все сильніше, то прокидалась здатність до телекінезу, але сил було ще мало і у повітря злетіло хіба що кілька дрібних камінців та гілочок.

- Це все? – запитав Чорноморд, зробивши зацікавлений вигляд. – Здивував, фарбований принц. Може розкажеш, що то за нова мода: волосся стирчаком, чорною кіптявою шкіра вкрита та одяг. Я щось пропустив?

Усі камінці та гілочки розсипались пилом, так і не долетівши до короля.

Тим часом Греміслава приходила до тями, її глибоко обурило нахабство чаклуна. Цілувати чужу дружину? Усередині все вузлом зав’язувалось від огиди. Ні, звісно, якщо по честі, то той поцілунок не був бридким, навіть навпаки. Але коли ти кохаєш іншого, та навіть доторки чужого чоловіка будуть тобі неприємними. Дівчина судорожно хапала повітря і  мріяла тільки про одне: не відчувати чужі руки на своїй талії. Враз у очах потемнішало,  в голові закрутилось і вона зрозуміла, що король вже не тримає її в обіймах, а стоїть десь у метрі. І це прокидались здібності до телепортації, дуже слабі ще, чаклун руку простягне – і вхопить. Та це вже дещо!

Чорноморд глянув на Греміславу здивовано, такого він не чекав. Та простягати руку і хапати втікачку не став. Кілька пасів однією рукою – і дівчина застигла, немов статуя, усе бачачи, усе відчуваючи, але не маючи можливості рухатись чи телепортуватись.

- Почекай, люба. Зараз покінчу із цим хробачком, що почав висовувати кігтики, і заберу тебе.

Король вже повертався до Дениса, а той розумів, що попри те, що сили починають прокидатись, він не має нічого, що може протиставити чаклуну.

Чорноморд торкнувся пальцями ефесу меча та згадав свої слова, що проти жалюгідного хробачка навіть оголяти меч соромно, і опустив руку. Він знов зібрав слину і плюнув, не покидаючи надії перетворити хробачка на жабу. Та й від цього плювку принцові вдалось вивернутись. Суперможливості тіла давалися йому краще за все. Та ясно було, що так вічно не триватиме. Чаклун вийде із себе і примінить щось більш дієве.

І він почав відступати у бік, де валялась на землі його сумка.

- Гадаєш, що зможеш від мене втекти? – голосно зареготав чаклун.

Змахнув рукою – і Денис оступився, впав, боляче вдарившись кіпчиком.

Король рушив у його бік, готуючись добити суперника.

Пекельні хорти вистрибнули з кущів і загарчали.

- О, а ви що тут робите, бездари? Ви мали загризти принца або притягти до мого замку. Забули, від кого залежить ваше життя?

Чорноморд викинув вперед обидві долоні. Тварини зіщулились, покотились по землі, скавулячи. Вони не могли захистити принца, але він, поки чаклун відволікся, встиг дотягнутись до сумки.

- Дурисвіте! Не втечеш! – Король залишив недобитих хортів і наставив руки на тринадцятого принца із наміром нарешті покінчити з родом Богуславських.

Тіло Дениса зробило немислимий для нього раніше кульбіт, і струмінь вогню вдарив у землю, туди, де він тільки-но знаходився.