Глава 44. Світ навиворіт (2).

Денис та Греміслава міцно обійняли один одного, бо тікати, і справді, було запізно. Угугуг присів на сідниці, намагаючись заховатися за стовбур старого кремезного дуба. Пекельні хорти заскавуліли та задкували повзком, втискаючись у землю.

Злий чаклун Чорноморд, король Мордаріки, приземлився перед молодятами і став у всій своїй красі. Високий, стрункий, весь у чорному, довгий плащ розвивається за плечима, обличчя горде, самовпевнене та самовдоволене.  Руки склав на грудях і дивиться зверхньо, такий собі антигерой. І вродливий, чортяка.

- Ось ти і спіймалась, моя маленька пташко!.. А це ще що за чмара? – здивовано вигнув довгу брову, переводячи погляд на Дениса. – Під чорного чаклуна косиш? Пародія! Потвора! – Навіть не втримався, щоб не засміятись, а потім вдивився пильніше… - Кого я бачу?! Тринадцятий принц! Та невже! Вирішив полегшити мені життя, щоб і шукати не довелось? Може, сам і на меч наштрикнешся? – опустив руку на довжелезні піхви, прикрашені чорними опалами та моріонами, що висіли на поясі, чіпляючи кінчиком землю. Що за зовнішній вигляд, хлопче? Мені з тобою навіть битися буде соромно! Дванадцять принців, як принци, і тепер оце страховисько! І відійди, опудало, від моєї нареченої! – вже майже кричав, гніваючись, Чорноморд.

- А Греміслава – не твоя наречена, - з-під лоба дивився на ворога Денис. Вона – моя дружина!

- Ой, насмішили… - Показав чаклун білі рівні зуби – жах для стоматолога, бо робити у роті нічого. І все ж ковзнув поглядом по обручкам на пальцях молодят. – А коли й так, то вже не дружина, а удовиця.

Порух пальця – і принцеса вже в його обіймах, точніше, король міцно стискає її однією рукою, притискаючи до себе, а іншу продовжує тримати на ефесі меча.

- Ні, я навіть оголяти меч не стану заради такого посміховиська, я тебе  у бородавчасту жабу перетворю. Стрибатимеш болотами і чекатимеш, поки тебе якась принцеса не поцілує або, швидше, голодний бузько проковтне.

І злий чародій плюнув у тринадцятого принца, сподіваючись швиденько покінчити із родом Богуславських та приступити до збільшення свого роду. Зачарований плювок летів не рівно, а кілька разів непередбачувано змінюючи траєкторію, та впевнено наближуючись до своєї цілі.

Що творилося у душі Дениса? Ось так стояти проти свого кровного ворога, дивитись, як він обіймає твою кохану дружину, і не мати ні сил, ні зброї, щоб відстояти свої права, щоб врятувати своє життя, щоб повернути ту, кого кохаєш більш за усе на світі. Та якісь токи заструменіли по тілу принца, ступні його немов прикипіли до ґрунту, в останню мить він усім тілом вигнувся під нереальним градусом, дозволивши плювку пролетіти повз нього.

Чорноморд хмикнув і знов плюнув. Тепер Денис вигнувся у інший бік, і знов «зброя» чаклуна не зачепила його. Король поплямкав, та, мабуть, вже й слини не вистачало для наступного плювку. І це страшенно злило його.

- Та не смикайся, мов коник-стрибунець, нікуди ти від мене не дінешся. Я знищу тебе, як твого багатодітного батечка, як твоїх недолугих братів! А моя армія топтатиме землю Пеласгії!

З цими словами король змахнув вільною рукою – і неподалік відкрився овальний портал, через який полізли добре озброєні воїни. Вони вправно збиралися у загони під керівництвом своїх командирів і розчинялися у лісах Пеласгії. Перед очима Дениса майнули картини розрухи, трупів на вулицях, сиріт бездомних, зґвалтованих дівчат. Картини були, як живі. І Денис зрозумів, що то вже прокидається здатність до передбачення. Але як він міг би завадити війні?

- Хотів, щоб ти помилувався на справжню армію, хлопче, - поблажливим тоном мовив Чорноморд. – Перед смертю.

Солдати сипали й сипали з порталу, мов мурашки, та зупинити навалу Денис не мав змоги. І захистити свою кохану теж. Нікчемний принц!

- Нікчемний принц, - немов прочитав його думки король. – Гидкий, бридкий, незугарний. Моє сонечко, як ти могла повестися на такого хробака? – І вп’явся цілунком у рожеві дівочі губи.

Світ для Дениса, і справді, вивертався навиворіт…