Глава 44. Світ навиворіт (1).

Здавалося, що світ вивертається навиворіт, і лише один кущ на краю прірви залишався непорушним.

Греміславі довелось ухопитися за сосну, щоб її не затягло у вир разом із конякою.

- Це чари! – заволала вона, намагаючись перекричати рев урагану. – Стабілізуючі чари порушені! Денисе, ти маєш зняти з куща оту ладанку і вдягнути на себе!

Зміст слів не доходив до принца, але Гремі сказала – і він прив’язав Угугуга до міцного дуба та побіг до прірви. На диво, його вітер немов обходив, він зовсім не відчував ніякого потягу, хоч поруч пролітали молоді деревця, вирвані разом з корінням.

Діставшись краю, Денис стягнув з куща амулети, вибрав той, що йому дав волхв Світлозар, і накинув на шию.

Неначе хтось змахнув чарівною паличкою. Вітер стих в один момент. Темні хмари швидко танули у блакитному небі. А страшна язва на земній поверхні затягнулась, булькнувши пару разів. Лише уламки дерев та річка, води якої впали, де прийдеться, нагадували про події, що тільки-но відбувалися.

Греміслава полегшено видохнула, злізла з конячки і побрела, оминаючи калюжі, до коханого, повисла у нього на шиї, притулилась до грудей.

- Що то було? – бережно притиснув до себе дівчину принц.

- Це я винна… Ні, я не винна, бо коли я бачила цю річ, то ще не знала, що ти – тринадцятий принц, якого перенесли до нашого світу із Землі. Землі ж? Щось тривожно стискалося у грудях, але я не могла здогадатись…

- Поясни, люба.

- Коли хтось переходить до іншого виміру, за ним залишається діра у тканині світу, немов голкою прокололи, якщо не накласти стабілізуючі чари, діра та ширитиметься і почне затягувати у себе все, що знаходиться навколо. Стабілізуючі чари у тебе були накладені на цю ладанку і ти не повинен був її ніколи знімати. Хіба тобі не сказали?

- Сказали…  Я забув… Мені просто звеліли не знімати і не пояснили, чому. Звідки ж я знав, що усе так серйозно?

- До порад тих, хто більш обізнаний, слід дослухатись. Та пояснити небезпеку тобі повинні були б, я згодна.

- І що б трапилось, коли б я не закрив діру?

- Світ би вивернувся навиворіт. Такого ще ніколи не було і ніхто не знає, що б послідувало за цим, і чи залишився б хоч хтось живим. Щастя, що ми повернулись майже одразу. Коли б діра проіснувала довше, то не факт, що й тобі вдалося б зупинити катастрофу.

- А куди поділися оті гілки, дерева, що їх засмоктало? Вилетять десь у моєму рідному світі?

- Не обов’язково, - Греміслава підняла гілку і почала малювати на вологій землі. – Дивись. Наша світобудова схожа на товсту книгу, де кожна сторінка – то окремий світ. А корінець – то край блока книги, до якого й кріпляться усі сторінки. Зі сторінки на сторінку можна перейти через цей корінець. Діра теж відкрилась до нього, а на яку зі сторінок потраплять усі ті речі, що засмоктались, ніхто не знає. Можливо, просто блукатимуть між світами. Та, швидше за все, притягнуться до одного із паралельних, бо ходоки між сторінками стверджують, що у міжсвітті завжди чисто.

Денис задумливо розглядав малюнок:

- Звідки ти усе це знаєш, Гремі?

- Бо мене навчали, як майбутню королеву, Денчику.

- І багато таких… ходаків?

- У королівському замку Полісся один лише волхв здатен блукати світами, це – особливі здібності. Та й то він майже не практикує, бо мої батьки не схвалюють контакти з паралельними вимірами. А от твій батечко добряче погуляв, використовуючи задля цього силу першого радника, це всім відомо. Ой, тільки не ображайся, любий!

- Чого ображатись? Коли б не гуляв, то й мене б не було.

- Ой! – Принцеса зігнулася, обхопивши себе руками.

- Що з тобою? – злякався Денис.

- Нічого страшного… То енергія рветься… Наш з тобою обмін обручками зарахувався вищими силами і тепер чарівні здібності Лещинських починають прокидатися.

- В мене те саме, - зізнався принц.

- На жаль, - потроху випрямлялась принцеса, - силами швидко не оволодієш. Відчуваєш їх, та, щоб навчитись використовувати, потрібні місяці, роки практики.

- Здається, у нас того часу немає, - Денис теж відчув тривожне напруження, що мало сповіщати про наближення небезпеки.

- Ти правий, час забиратись звідси. Коли співоча птаха сказала, що Чорноморд вже вирахував моє місцеположення, бо чари, що захищали мене, послабли, то тепер він може з’явитись тут у будь-яку мить. Тим паче, що ми знаходимось на кордоні, де сили чаклуна в апогеї, а наші поки що нам навряд чи допоможуть.

- Пізно… - прошепотів Денис,  підіймаючи очі до неба.

Над лісом метеором летів Чорноморд, залишаючи по собі слід, схожий на слід реактивного літака або на довгу сиву бороду.