Глава 43. Правда завжди вилізе (2).

Це була німа сцена. Тепер Греміслава хапала повітря ротом, а серце раптом почало калатати, мов хотіло вирватись назовні, як та птаха. У голові не вкладалося. Ден, її рятівник – тринадцятий принц, якого вона покохала з першого погляду, заради якого так рвалася до Пеласгії, якого хотіла захистити від злого чаклуна Чорноморда і якого забула, викинула з голови, закохавшись раптово у свого рятівника! Коли так дивитись, то вона теж зрадила своє перше кохання, тринадцятого принца, заради… тринадцятого принца… Здається, вони квити.

- Здається, ми квити, - так вона і сказала. – Як же я не впізнала тебе? Хоча… ця темна шкіра, це чорне волосся дибки… Я теж зрадила нареченого заради рятівника. Ти мене пробачиш?

- Якщо ти мене пробачиш.

Принцеса сковтнула.

- Це в голові не вкладається. Але ж ти розумієш, чому я змовчала, що принцеса?

- І ти розумієш, чому я не розказав, що принц?

- Давай, це буде перша і остання брехня у нашому житті, Ден, Денисе? Ми ж кохаємо один одного, правда?

- Без міри…

- Тоді помиримось і… поцілуємось?

Вмовляти принца не довелось. Принцеса була така приваблива, така гарна, така рідна. Як йому могло здаватись, що вона має якісь вади? Гремі – бездоганна! Та цілунок був коротким.

- Так що там співоча птаха принесла на хвості? – схаменувся Денис. - Про Чорноморда? Король викрав тебе, потім, як я розумію, тобі вдалось втекти і тепер чаклун дізнався, де ти, і… скоро буде тут?

- Та ще й величезну армію веде на Пеласгію.

- А ми застрягли у глухому лісі і навіть не можемо передати звістку до Мати-граду. Хоча… У мене теж є знайома птаха, яка клялась, що стане у пригоді. Коли б до неї догукатись… Гей, птахо!

- З гілки старого дуба зірвалась крилата тінь і сіла на кущ.

- Моя пташка! – зрадів Денис.

- Не твоя я, тільки схожа, - голос, і справді, був несхожим, нижчий, грубіший.

– Й взагалі-то я – самець!

  Твоя пташка так далеко,

  Піклується про малят.

  Але ж вона обіцяла

  При біді допомогти.

  І ми, родичі її,

  Тебе, принце, ведемо,

  З крил до крил передаємо…

- Добре, зараз мені потрібна допомога. Можете швидко передати волхву Світлозару у Мати-граді, що армія Чорноморда виступила на Пеласгію, а тринадцятий принц – на кордоні, ліворуч від Шостова?

- Зробимо, сумлінь нема, - птах потер крило об крило, як людина долоні.

- Справа честі віддати борг,

  Звістку швидко передам

  По країні з вуст у вуста! - і здійнявся у небеса.

А незабаром ліс наповнився пташиними голосами. Певна мелодія схожа на пісню повторювалась, тільки віддалялась усе далі і далі, немов птахи передавали одна одній естафету.

- Що ж, залишається сподіватися, що повідомлення дійде вчасно, і перший радник зробить все, що можливо у цій ситуації.

- Армія без короля, Денисе…

- То слід повертатись до Мати-граду? Чи чекати тут?

- Чекати чого? Поки з’явиться Чорноморд? Що ми можемо протиставити йому?

- Так, треба йти. Тільки куди тепер? До Шостова?

- Доведеться повертатись, хоч і не хочеться. Та й погода щось зовсім зіпсувалась, - здригнулась принцеса.

І дійсно, за останніми подіями вони і не помітили, як небо затягли темні хмари, а холодний вітер, закручуючись у спіраль, зривав з дерев листя та шурхотів кущами.

Денис дістав із сумки плащ, огорнув Греміславу і направив Угугуга у зворотній путь. Обоє тепер мовчали, бо дуже багато чого змінилося за останній час. З одного боку між ними тепер не стояла брехня, з іншого – все складно і не знаєш, про що говорити. Та ще й небезпека нависла, як ті свинцеві хмари. І якщо раніше погода ніби йшла назустріч мандрівникам, то тепер вона зовсім зіпсувалась. Вітер ставав все сильнішим, він вже свистів у вухах, гнув донизу дерева, ламав гілки.

А коли принц з принцесою повернулись на місце, де нині ночували, то застигли у повному шоці. На місці галявини з’явилась у землі бездонна діра, все навколо оберталося і затягувалось у ту діру, кущі, дерева, блакитним потоком цабеніла вода із річки. Здавалося, що світ вивертається навиворіт…