Глава 43. Правда завжди вилізе (1).

Ден весело розповідав дружині про свої мандри Пеласгією. Вона слухала одним вухом, кивала, посміхалася, а сама міркувала. Чи правильно, що вони вирішили йти до Поліського королівства? Звісно, батьки її чекають, турбуються, але, якщо вона повернеться, чи дозволять їй не виконувати святий обов’язок принцеси і не виходити заміж за тринадцятого принца? Вони, звісно, люблять дочку, але політичні інтереси ставлять над усе. Короля Мордаріки Чорноморда бояться і мріють об’єднатись із Пеласгією. Ні, не буде Греміславі із Деном життя. Цілком навіть можливий варіант, що батьки офіційно дадуть згоду, а тихцем звелять прибрати невгодного зятя. Під виглядом нещасного випадку. А тоді хоч  плач, хоч головою об стіну бийся – нічого не зміниш. І це означало, що повертатись додому не можна. Чом одразу не подумала? Слід було сказати, що сирота, дізнатися, звідки Ден родом і їхати до нього. Просто, спочатку вона не думала, що між ними так швидко закрутиться шалений смерч почуттів. Уявити навіть не могла, що вони обміняються обручками на другий день знайомства. А тепер… Брехати коханому соромно і боляче, та іншого виходу нема. Не можна зізнаватись, що ти – принцеса. Така новина може порушити те чарівне, що зародилося між ними. А тепер треба ще придумати причину не їхати до Поліського королівства. І в голову нічого путнього не приходило.

Так би й мучилась принцеса важкими роздумами, коли б їх не перервав дзвінкий пташиний спів:

- Гей, принцесо! Ти пробач,

  Та невтішна новину

  Вимушена принести…

Греміслава навіть озирнулась, може, тут ще якась принцеса з’явилась, та нікого не було.

- Тобі кажу, кому ж іще?

- Ти… - Здається, дівчина впізнала пташину. – Ти – та мати, у якої пташеня випало з гнізда?

- Ні, я не та мати,

  У якої пташеня

  Випадало із гнізда.

  Недалечко я живу,

  Там он, у березнику.

  Та не ображаюсь я,

  Бо співочі всі птахи

  Для людей однакові.

  Ти колись допомогла

  Птасі з роду нашого.

  Пам’ятаємо добро,

  Бо співочі птахи ми.

  Ми кругом літаємо

  І усе ми знаємо.

  А коли співаємо –

  Чують нас усі.

  І передали тобі

  Сумну новину таку,

  Що вже знає Чорноморд

  Де втікачку шукати…

  Й ще одна є новина

  І погана теж вона.

         Армію зібрав чаклун,

         На Пеласгію веде,

         Бо пропав останній принц

         І ніхто не знає – де.

         Одне одному співали,

         Новини переказали.

         Чули всі, що за біда.

         Ми віддячили. Бувай!

Пташина змахнула крилами і пурхнула між деревами. А Греміслава намагалась збагнути, що то все означає і що тепер робити. Та найголовнішим, що її зараз турбувало, було те, що співоча птаха знищила усю її  конспірацію. Зиркнула з-під лоба на Дена. А в того навіть щелепа відвисла і вигляд зовсім ошелешений.

- Щось я не зрозумів, що це було? – видавив юнак, зводячи брови докупки.

- Е-е-е…

- І чому ця пташина називала тебе принцесою?

Греміслава розуміла, що брехати вже не вийде, доведеться розповідати правду.

- Чому-чому… Тому, що я – Греміслава з Лещинських, принцеса Полісся.

- Ти?! Греміслава?! Ти?! – Ден почав задихатися і голосно хапати повітря.

Та що ж його так скрутило? Може, по спині постукати?

Тим часом Ден сповз з коня і впав на траву, хапаючись за серце.

- Як?! Я мав здогадатись… Сліпець!

Греміслава, звісно, чекала негативної реакції, типу «Я тобі не пара» чи щось у цьому роді, та то вже було занадто. Прямо за живе зачепило.

- Принцеса – не означає «прокажена». Коли тебе так нудить, то мені вже знімати обручку? – холодним тоном запитала дівчина.

Ден затулив очі долонями і не відповідав, переварював нову інформацію.

Греміслава теж чекала. Просто кинути кільце і поїхати вона не могла. Слід розставити крапки над «І». Нехай сам скаже, що не бачить свого майбутнього разом із принцесою, і тоді вона піде. Піде і… І навіть не уявляє, як житиме без коханого.

Угугуг бічком підібрався до принцеси і буцнув легко головою, підбадьорюючи. Хар і Рекс стали з обох боків, лизькаючи її руки. Усі були за Греміславу, і тільки Ден вів себе, мов збожеволів.

Нарешті він встав, поляскав себе долонею по лобі, приводячи до тями, підійшов до дружини.