Глава 42. Все сталося (2).

- Кхм! – кахикнув Угугуг, який був не такий тактовний, як пекельні хорти, що переховувались у кущах, щоб не заважати.

- Час у дорогу? – кинулась Греміслава. – Харчі не вічні, і ми маємо дійти до людської оселі, поки вони не скінчились.

- Угу, - зовсім як коник кивнув Денис.

Дивився на свою вже дружину – і не міг нагледітись. Здається, вона стала ще кращою. Та вона неймовірна красуня! І як йому спочатку здалось, що і шкіра в неї груба, і око косить трохи, і зуби нерівні. Зараз дивиться – ідеал. Лише іноді, під іншим кутом ледь-ледь майне косина в очах та нерівний зубик. А повернулась – і красуня. Та якби і мала які вади – коханню вони не завада, бо коло неї серце тріпоче, мов птах, рветься до неї. А без неї… здається, що без неї воно зовсім зупиниться.

- Поснідаємо спершу? – Денис рушив до сірої конячки, щоб узяти харчі з сідельної сумки, і раптом відчув, що щось не так.

Це не було щось погане, але незвичне, незнайоме. Щось проходило через його тіло і примушувало тремтіти. Що ж воно? Може, якась інфекція? Раптом здалось, що він відчуває увесь світ одразу. Он там, у кущах, причаїлися зайченята. Дикий вепр потягнув носом і повернув геть, відчувши запах пекельних псів. За спиною, у густій траві, промайнула сіра гадюка.

Денис обернувся рвучко. Та ні, очима він нічого не міг побачити, але відчуття того, що ліс – живий, не минало. До того ж він почав чути голос Світлозара, той ніби гукав, щось доводив, але розібрати слів було неможливо. Принц потряс головою, намагаючись відсторонитися, бо було якось страшнувато. Невже це ті сили чарівні прокидаються, про які теревенив перший радник? А вони вже й ні до чого, бо не хоче більш Денис бути принцом, хоче жити простим життям разом із своєю коханою дружиною.

Тим часом Греміслава розстелила серветку і… завмерла. Щось було не так.  Щось змінилося усередині неї, немов нап’ялись невидимі вітрила, по шкірі та під шкірою пробігло легке лоскотання. Здалось, що забажай – і злетиш. Забажай – і опинишся вдома, у рідному Поліссі, у королівському замку. Та принцеса подавила це відчуття, бо бажала зараз єдиного – бути поруч з коханим чоловіком. І все ж було цікаво, це що, починають прокидатися її вроджені чарівні сили? Так, вона знала, що цього слід чекати після одруження, але ж одруження, як такого, ще й не було. Просто обмінялися з Деном обручками та клятвами. Це ж ще не законний обряд. До того ж, Ден – не принц, звичайний юнак. Невже й це подіяло? Відчувала себе по-новому. Цікаво, які ж сили вона отримає? Звісно, щоб освоїтись, відкрити їх на повну, опанувати ними, потрібно немало часу, тож нічого поки що про це і думати.

Із кущів виліз хамелеон, відчувши близький сніданок. А раніше він кишені практично не залишав.

- Де ж це ти гуляв, любий?

- Це хто? – округлив очі Денис.

- Хамелеон, мій домашній улюбленець.

Принц погладив тваринку пальцем по голові і простягнув на відкритій долоні шматочок солонини.

- Такого прогодувати легше, ніж мого коника.

Угугуг наблизився і витяг прохально губи, потягнувшись до солонини.

- Вибач, дорогенький, та доведеться тобі харчуватись травою, поки вийдемо до людей і зможемо поповнити запаси.

- У? – образився кінь.

- У нас із Гремі гризти листячко не вийде, хоч би й дуже захотіли, - здвигнув плечима принц. – Обіцяю тобі цілого смаженого зайця або гусака, тільки-но потрапимо до гостиного двору або корчми. Любить він у мене м’ясце, - пояснив дружині.

Угугуг зітхнув тяжко, потягнувся губами до хамелеона. Греміслава навіть злякалась, що хоче з’їсти малого, та вони лишень понюхались і  розійшлись, коник – щипати травицю, а хамелеон – канючити подачку.

Добре, хоч пекельні хорти самі себе годували і не треба було витрачати дорогоцінну їжу на них.

Поснідавши, почали збиратися у дорогу.

- Ой, а твої амулети?! – нагадала Греміслава, підхопивши в’язку з куща. – Що це? Від привороту… Від уроків… Від обману… Від нечистої сили… Нащо це все тобі? А це від чого? – підчепила вона пальчиком ладанку. – Наче непогано знаюся на таких речах, а цього не розумію.

- Та все це – цяцьки непотрібні, залиш на кущеві, люба, хай собі висять. Давно час було викинути, - махнув безпечно Денис, він зовсім забув, що волхв Світлозар наказував ніколи не знімати ту ладанку.

- А як же ж моя мала? – повернулась принцеса до конячки.

Лата стояла коло берези, підгинаючи передню ліву ногу, мабуть, не могла стати.

- Дівчинко моя… - Греміслава присіла коло тваринки і почала обмацувати ніжку.

Тварина спочатку смикнулась, та враз розслабилась, а принцеса відчула, як невидима сила тече через її руки та всмоктується у хворе місце. Через хвильку Лата опустила копито і впевнено тупцювала на місці. Принцеса зрозуміла, що то вже її сили, що щойно прокинулись, прийшли на допомогу, і подумки зраділа, зцілення – то дуже корисна здатність.

- То що там з конячкою? – запитав Денис. – Коли що, то поїдемо на моєму, а твою вестимемо.

Угугуг гикнув, нести двох йому було не до смаку.

- Та ні, все в порядку, - піднялась принцеса.

Принц ухопив Греміславу за талію та посадив на Лату, сам забрався на Угугуга, свиснув пекельним хортам і мандрівники рушили у путь.