Глава 38. «Добрі люди» (1).

Принцеса скотилася з конячки, озираючись у пошуках ворога. Яма виявилась порожньою, та досить таки глибокою. Коли б стати на спину коняці, то можна було б спробувати дістатись краю. Правда, Лата, здається, пошкодила ногу, бо намагається встати, та якось незграбно, підтягаючи копито під себе. І це вже недобре. Слід якось вибратись, дістатись до людей, попрохати допомоги. Та робити цього не довелось, бо яму вже обступали місцеві аборигени, дивлячись з неприязню та націлюючи на Греміславу гострі списи.

Спочатку Греміслава просто зраділа, побачивши людей. Може, ставили пастку на великого хижого звіра, тому і прибігли зі списами, як почули, що хтось провалився у яму, а тут потрапила до пастки маленька нехижа принцеса. Зараз вони зрозуміють свою помилку, на обличчях з’являться винуваті посмішки, її разом із конячкою витягнуть із ями, баньку затоплять, до столу запросять, питаннями закидають. Так це повинно бути.

- Гей! – замахала Греміслава руками, підстрибуючи, неначе її так не бачили. – Це я, а не сірий вовк! Спускайте хутчіш драбину!

 Та очі селян дивились зло і витягати з ями маленьку принцесу ніхто не поспішав.

- Люди добрі, прошу, допоможіть бідній мандрівниці, яка потрапила у халепу! Витягніть мене, будь ласка! І у конячки моєї, здається, щось із ногою…

- Ми – не добрі люди, а ти – не бідна мандрівниця! – нарешті крикнув один із селян, огрядний велетень з лисою головою. – Ти – сіра дияволиця з Мордаріки, з Граду на Пагорбі, і прийшла, щоб розвідати наші слабкості та привести своїх сестер. Та знай, і тебе, і твоїх сірих сестер на цій землі чекає лише смерть!

Ой, здається сіра одежа та сіра коняка воїтельок зіграли погану службу.

- Ні! Я не з них! Я – мандрівниця, мені треба до столиці Пеласгії! Повірте, прошу…

- Бреши більше! Гадаєш, ми не пізнаємо сіру дияволицю?

Захищати добре ім’я та чисті наміри воїтельок зараз взагалі було недоречно і Греміслава продовжила віднікуватись:

- Я не з сірих! Це випадковість! Такий одяг носять усі слуги у столиці Мордаріки.

- А, так вона ще й королівська шпигунка! Так і знали, що сірі дияволиці пов’язані з отим чортом – злим чаклуном Чорномордом!

- Недарма слухи ходять, що збирається король Мордаріки напасти на Пеласгію!

- Так! Він вже армію зібрав величезну, а його шпигуни нишпорять по наших землях, шукаючи безпечні проходи!

- Шпигунка Чорноморда! – з усіх сторін чулися вигуки і народ збуджувався все сильніше.

- Та що ви? Зовсім я не шпигунка Чорноморда! Та він – мій ворог! Він викрав мене з рідної домівки!

- Ага, вона зізналася, що зналася із чаклуном! Може, він її і викрав, а потім перетягнув на свій бік і зробив шпигункою!

- Ви, що, мене не чуєте? Чорноморд – мій злісний ворог!

- А як же! Повірили ми шпигунці! Судити! Судити!

- Добре, - втомлено кивнула Греміслава, - судити так судити. Тільки витягніть вже мене звідси. Назначте дату судового засідання. Надайте адвоката, як годиться…

- У нас не так годиться! У нас суд відбувається на місці і без бюрократичних зволікань! Пропустіть пана суддю! Пропустіть пана суддю!

Натовп трохи розсунувся, пропускаючи того лисого велета у чорній сутані, якого принцеса примітила раніше.

- Суду! Справедливого суду! – надривався народ.

Велет підняв руки, заспокоюючи паству.

- Буде справедливий суд і ніхто не уникне покарання. Засідання відбудеться тут і зараз же, в присутності усіх чесних людей, щоб ніхто потім не казав, що отець Керасим був несправедливий чи занадто м’який.

Отець? То він тут і за божого намісника, і за суддю, і, взагалі, за ватажка? Із таким кам’яним лицем. Спробуй з таким домовитись.

- Назвись, підсудна.

- Я – Греміслава. А де ж звинувачувач і захисник?

- Звинувачувати я буду сам, а захисник тобі непотрібен, бо нема чого захищати того, що несе біду на нашу землю!

- Заперечую! Я вам зла не чинила і не бажала. І, добре, не треба адвоката, я сама себе захищатиму!

- Підсудна Греміслава звинувачується у тому, що прийшла на нашу святу землю Пеласгії із Мордоріки, щоб шпигувати і доносити злому чарівнику Чорномору!

- Протестую! Це неправда!

- Мовчи, підсудна, я не закінчив! Матимеш слово, коли я закінчу говорити.

Принцеса зітхнула і замовкла, треба ж дотримуватись регламенту.

- Підсудна Греміслава з роду сірих дияволиць, що мріють захопити увесь світ (Дівчина при цих словах тільки за голову схопилась, як їм пояснити?), звинувачується у шпигунстві та завданні шкоди поселенню Лють та її мешканцям.

- І якої ж шкоди я завдала? – не втрималась принцеса.

- Моральної! – почулись голоси у відповідь.

- Я не надавав підсудній слова! – розлютився лисий. – А тепер і не надам! Моє рішення – вона заслуговує смерті!