Глава 36. Кордон (2).

Дорогою, звісно, йти простіше, та лісним бездоріжжям – веселіше. Травиця зеленіє і м’яко стелиться під ногами, сонячні зайчики крізь крони дерев добираються до землі, то сірий заєць рвоне з-під куща і кинеться навтьоки, то строкаті птахи, голосно перегукуючись, грають між гіллям. На диво, майже не зустрічалося бурелому та непролазних заростей. Приємна оздоровлююча прогулянка. Коли настрій добрий, то все у тебе добре. А настрій добрий, бо сідельні сумки повні харчів, усі особисті речі на місці, а бажана Пеласгія наближується з кожним кроком. Конячка Лата, і справді, виявилась на диво прудкою, біжить собі риссю, часом пришвидшуючись, часом уповільнюючись, щоб відпочити. Одразу видно, що тварина розумна та тренована. З такою швидкістю є надія дістатися кордону ще до темна.

Коли сонце піднялось і зависло над головою, Греміслава зупинила Лату на обід коло чергового струмка. Слухняна конячка одразу ж почала пастися, а принцеса полізла до сідельних сумок:

- Та-ак, подивимось, що нам тут воїтельниці приготували… В’ялене м’ясо? Це добре, у дорозі не псуватиметься. Коржі… Знадобляться, вони довго не черствіють. Кругла голівка сиру… В принципі, жити можна.

Схилилась до струмка, щоб помити руки. Потім не втерпіла, витягла люстерко:

- Ну, що, злякалося, як потрапило у чужі руки? У нумо покажи моє зображення так, як мене бачать інші люди!

Люстерко сьогодні було слухняним та швидким. Затуманилось на мить і видало зображення. Щось у ньому було ще й від тієї щербатої косоокої дівчини з простими рисами та грубою шкірою, та більше вже крізь неї проглядала справжня принцеса. Зрозуміло було, що ось-ось – і чари зовсім спадуть.

- А тепер відшукай нареченого мого, тринадцятого принца.

Зображення дівчини попливло, і дзеркало показало юнака, що їхав лісом на своєму незграбному конику.

- Збільш, - звеліла Греміслава.

Зображення наблизилось. Обличчя принца виглядало задумливим, та він залишався не менш гарним, як і раніше. Так хотілося торкнутись його білявого розкуйовдженого волосся, поцілувати ці виразні привабливі губи, пізнати з ним доросле кохання, про яке досі лише в книжках читала, які дбайливо ховали від доньки батьки, та слухала розповіді своїх подруг, не тих, що з вельможних родів, а простих, дочок конюхів та кухарок.

- Я незабаром тебе побачу, любий, - прошепотіла принцеса, ховаючи чарівне люстерко. – Цікаво, куди ж ти їдеш? Чи не мене рятувати, свою наречену? Звісно, що так, куди ж ще може їхати казковий принц, у якого наречену викрав злий чарівник? Чи хоч не розминемося ми?

- А ну покажи мені гулі-карти, - знов витягла артефакт. – Якщо вірити цим позначенням, я вже зовсім близько до кордону з Пеласгією! – і серце застукало голосніше. Попри все була впевнена, що незабаром зустрінеться зі своїм казково прекрасним принцом. Також була впевнена, що прекрасний принц не тільки зовні, а й внутрішньо, душею, широкими інтересами, цікавими розмовами, а ще добрий і позитивно налаштований. І обов’язково закохається у Греміславу, коли побачить її справжню. Якраз до зустрічі й чари спадуть, що зараз спотворили її зовнішність. Так, кохання обов’язково буде взаємним, інакше і бути не може. Щасливі, юні, закохані… І з Чорномордом якось утрясеться, зійде він з дороги молодят. І все складеться так, що цю подорож принцеса буде лиш інколи згадувати та дякувати, що привела її до щасливого подружнього життя… Ох, мрії, мрії…

Пообідавши, Греміслава гукнула конячку і продовжила подорож. Лата знов немов увімкнула двигун, залишалося лише споглядати види та насолоджуватись швидкою їздою. Хотілося до ночі добратись до якось поселення, щоб було де переночувати. Все ж ночувати серед людей безпечніше, ніж у незнайомому лісі. Вдень ніякі хижаки не зустрічались, ліс виглядав спокійним, та хто знає, які тварі можуть вийти на полювання вночі. Лату підганяти сенсу не було, вона й сама летіла, мов на крилах. Не хотілося зупинятись, щоб проглянути гулі-карти, та, судячи по всьому, принцеса вже їхала по території Пеласгії. Ось і почали потрапляти на очі перші свідки того, що поселення вже близько. То пеньки, по яких видно, що дерева були зрубані сокирою, то поламані кущі, а то вже й поля, засіяні збіжжям. А ось і…

Здалеку вже показались вкриті очеретом біленькі хатки, як раптом під ногами Лати хруснули гілки, зелена ковдра трави потріскалась і конячка разом із вершницею провалилася у глибоку яму, явно вириту людськими руками.