Глава 33. Скарб (2).

- Та-ак, - роздумуючи, почав Денис. – Якщо судити, то чесно. І, виявляється, що цінності взагалі належать королеві.

- Вона сама віддала їх за порятунок!

- А щось мені говорить, що королеву і її людей навмисно завели у трясовину, щоб вимагати оплату, а вимагання – то протизаконна справа, що вимагає покарання…

- Принце, - обурився болотник. – Яке покарання? Я в ті часи ще дитям безвинним був! А від тієї королеви вже й кісток не залишилось, бо потрухли! І нащадків у неї не було!

- Добре, - погодився Денис. – За давністю років справу із скарбами королеви закриваємо. Тоді відкриваємо іншу справу, що стосується сьогодення. Скарб вважаємо віднині нічиїм. І знайшов його Угугуг, в зв’язку з чим має певні права…

- Е-е-е… - невдоволено почав болотник.

Та принц його зупинив:

- Чекайте, зараз розберемось. Скарб знайшов Угугуг, але знаходився він на території, що належить болотнику, а це означає…

- Що скарб мій! – радо підстрибнув дідок.

- Це означає, що він належить господарю території. Але ж і тому, хто його знайшов теж. Отже, п’ятдесят на п’ятдесят. Половина скарбу – болотнику, половина Угугугові.

Дід та кінь позиркали один на одного і згідно кивнули.

- Справа вирішена! – оголосив Денис. – Прошу одразу сплатити до казни податки, щоб часом не забути, бо тоді ще проценти доведеться нараховувати…

- Податки? – вбитим голосом вимовив болотник.

- А то як же? Це все – землі Пеласгії, отже податки платити обов’язково, а хто не хоче – хай забирає своє болото і шурує кудись до іншої країни. Звісно, після сплати податків.

- І багато? – зітхнув дідок.

- Десять процентів. Це небагато.

Наступна пара годин минула за розподілом скарбів. До речі, коник виявився тим ще знавцем і з потом та кров’ю вибивав найцінніші екземпляри для себе. Навіть пекельні пси задивились. Врешті решт вміст скрині був розподілений на дві рівні купки, на горі кожної поважно примостилась корона.

- Кх… - кахикнув Денис, нагадуючи про податки.

Болотник обійняв свою купку, прикривши очі, а Угугуг притулився до своєї щокою. Віддавати своє було однаково, що відірвати шматок серця. Добре, хоч на принца та пекельних псів не напала золота лихоманка. На диво, Дениса аж ніяк не чіпав той скарб, він і про податки нагадав лише задля порядку, бо, коли потенційно можеш стати колись королем, то слід зарання подумати, на які кошти житиме твоя країна.

- Принце, - озвався болотник, - може, короною податок візьмеш? Мені вона нінащо, якось по-дурному виглядало б ходити болотами у короні, а тобі знадобиться. До речі і у коня корону забери, бо увесь світ сміятиметься, якщо він її на голову натягне. Тим паче, що вона жіноча. А ти молодий, одружишся колись – а тут і корона вже готова, га?

- А що, може воно й так, - подумавши, згодився Денис, забрав корони та сунув їх до сумки.

- Все. Вільні.

- А тепер, - нагадав дідок, - я хочу отримати свою нагороду за те, що покинув усі свої важливі справи, забув про жорстокий радикуліт, прибіг, незважаючи на старість, по першому поклику і врятував цього дурного коняку, що дороги не бачить, від лютої смерті в обіймах трясовини.

- Уг? – У голосі Угугуга чувся розпач і він потягнувся мордою до сумки Дениса, натякаючи на те, що він обіцяв, він і розплачуватись повинен.

Та тут вже принц обурився і потягнув сумку до себе:

- Ні! Мені не шкода, та я за справедливість. Твоє життя врятоване, з твоїх коштів і заплачено буде. Коли б ти був бідним, як церковна миша, то інша справа, але зараз ти багатий, як Крез, і значно багатший від мене, твого господаря. То звиняй.

Коник зітхнув так тяжко, що виникло велике бажання заплатити за нього, купити йому золоту попону і повезти бідолаху на місяць на Карибські острови, щоб добряче відпочив від вивертів життя. Та Денис не піддався пориву.

Тоді кінь порився носом у своїй купі і видобув щонайменше срібне кільце з маленьким хризопразом.

- Що-о? – болотник гордо відвернувся. – Не потрібно мені нічого від такого жаднюги!

Угугуг додав золотий браслетик.

- Отак ти цінуєш своє життя?

Кінь витяг з купи золоте кольє з квітами, викладеними дрібними діамантами.

- Це хіба що за один твій хвіст. А за останнє?

До купки додався товстий срібний ланцюг, вигадливо оповитий тонкими золотими ланцюжками.

- Оце і все? Та я краще викину тебе назад, туди, де був!

На Угугуга шкода було дивитись, неначе від нього відривали м’ясо по шматочку. А Денис ледве стримував сміх. Цікаво, нащо коняці взагалі коштовності?

Купа, призначена для оплати за порятунок ставала все більшою, а купа, що належала Угугугу, все меншою. Врешті решт дідок згріб останні коштовності, закинув усе до скрині, притулив її до серця:

- Отепер гідна оплата за життя! Ну, я пішов?

Денис сміявся вже вголос. Коник ображено повернув до нього голову.