Глава 32. «Щось» (1).

«Щось» було схоже на товстого, навіть круглого, ведмедя. Та тільки огрядністю та бурою густою шерстю. Кругла голова без шиї, здавалось, росла прямо з грудей.  Писку не було, лише округлий рот без губ, круглі вирячкуваті очі, круглі вуха, короткі товсті лапи, повна відсутність хвоста і шикарні лосині роги на голові, якими «щось» явно намірився бодатись.

- Та що ж ти таке?.. – прошепотіла Греміслава, повільно відступаючи назад і розмірковуючи над можливостями цього «щось», чи брати ноги в руки і тікати світ за очі, чи краще забиратися на дерево.

- Не що, а хто! – зарухався дивний круглий рот.

Принцеса трохи заспокоїлась, коли істота вміє розмовляти, то є надія знайти спільну мову.

- І… хто ти?

- А ти кого чекала?

- Нікого не чекала!..

- А кого гукала?

- Та нікого я й не гукала! 

- А хто кричав: «Бодай! Бодай!» Тільки у озеро забрався, тільки скупатися зібрався…

- Так ти?..

- Так, я! Я і є Бодай!

- Еммм… Тоді маю вибачитись. Сталася прикра помилка і я зовсім не збиралась тебе гукати. Отже можеш спокійно повертатися туди, звідки прийшов.

- Ще б чого?! Ходять тут усілякі…  - нечисть оцінюючим поглядом провів знизу вгору і назад, - принцеси, гукають без потреби, а я, як хлопчисько, бігай туди-сюди?

- А-а-а… чого ти хочеш?

- Тебе забодати, щоб більше не гукала!

Греміслава прикусила губу, оглядаючи шикарні роги нечисті. Бодатись із нею не хотілося, бо не було чим. Ой, мабуть, подорож Мордарікою відучить вживати бранні слова. От у рідному Поліссі вживала, звісно, коли батьки не чули, і нічого. А тут лишень згадаєш яку нечисть, і вона тут як тут.

Бодай нахилив голову, виставивши роги, і почав тупцюватись на місці, готуючись до нападу.

- Зажди, дорогенький! А якби я погукала тебе не просто так, то що тоді?

- Тоді б я забодав того, кого ти бажала покарати, а потів вже тебе.

- Зажди, нащо бодати? Може, я б не цього попрохала?

- Ви, люди, зазвичай нічого доброго не бажаєте іншим. Тільки й чуєш: бодай тобі ногу зламати, бодай би й додому не дійшов, бодай тебе ворота прибили і так далі, і тому подібне.

- І ви, бодаї, виконуєте отакі людські бажання?

- А хто ж їх буде виконувати, коли ви гукаєте саме нас, бодаїв? От і доводиться усілякі пакості мерзенні творити, а потім того, хто бажав, краще забодати, щоб більш не бажав зла ближньому своєму.

- То ви самі по собі не злі? – уточнила принцеса.

- Ми? Злі? Ти, мабуть, з оцього дубу впала, що таке про нас думаєш! Ми дуже-дуже-дуже добрі і дуже-дуже-дуже засмучуємось, коли люди примушують нас служити їхній злій волі. Кожен бодай мріє забратися у темні хащі і забути, що люди взагалі існують. І ніколи-ніколи-ніколи більш не виконувати їхні дурні забаганки!

- Неочікувано, - задумливо мовила принцеса.

- І нема чого тобі очікувати, - згідно кивнув Бодай. – Зараз як розженуся!.. Зараз як бодну!.. Знатимеш, як порядну нечисть викликати!

І Бодай знов націлив на дівчину свої круті роги.