Глава 31. Болота (1).

Що там казала чорнява красуня про болота? Трясовина, і справді, тяглась безкінечно по обидва боки дороги. Деінде на купинах мостилися невисокі покручені деревця. Голосно квакали жаби. Хмарами проносились повз комарині зграї. Та дорогу захищали надійні чари і навіть комарі немов натикалися на невидиму стіну і летіли далі  із набридливим дзижчанням. Тож мандрівка була досить комфортною. Угугуг, як і звик, непоспіхом чимчикував, розглядаючи краєвиди, а пекельні пси бігли обабіч, то трохи відстаючи, то навпаки, вириваючись уперед. Чорні, мов смола, здоровенні собаки виглядали більш ніж переконливо. Вони цілком добровільно узяли на себе ролі охоронців і з такими сек’юриті подорожувати взагалі було не страшно.  Хіба підійде який дикий звір? Чи зважаться напасти розбійники?

І мандрівники зовсім розслабились. А не треба було, бо неприємності можуть тебе і не шукати, якщо ти сам їх не шукаєш. Денис якраз намагався встановити контакт із пекельними, бо коли вони вирішили супроводжувати, то слід якось з ними спілкуватись.

- Так, дорогенький, - звернувся до того, що біг зліва, - тобі ж треба ім’я! Чи в тебе вже є?

- Харрр!

- Добре-добре! Будеш Хар! А що? Досить милозвучно і трохи загрозливо, справжнє ім’я для такого шляхетного пса. А тебе, друже, - повернувся до того, хто біг справа, - як звати?

Той видав який звук, напівгарчання-напівпозіхання, що на людську мову аж ніяк не переводилось.

- Не знаю, не знаю… А давай ти будеш просто Рекс, га?

- Гр…

- Отже, згоден. А тепер, якщо ви не проти, Хар і Рекс, давайте трохи пограємось.

Денис відламав від деревця, повз яке проходили, гілку, обірвав листя і кинув уперед:

- Апорт! А ну, хто швидше принесе?

Пекельні хорти, які мабуть трохи занудьгували дорогою, радо побігли за палицею.

Поки принц розважався із собаками, Угугуг задивився на великого гарного метелика, що пролетів мало не перед самим носом, і рушив вслід за ним. Він зовсім забув, що з дороги сходити не можна! Кілька кроків  - трясовина почала засмоктувати бідолашного коника!

- Ей! Гей! Що таке? – схаменувся Денис, коли його ноги торкнулися багнюки. – Як же ти?.. Що ж тепер?..

Довелось зіскочити з коня, та тепер і сам принц по пояс опинився у трясовині. Кинувся вперед, провалюючись ще глибше, та встиг таки однією рукою ухопитись з край зачарованої дороги. Та лише однією! На поверхні стирчала його голова, а друга рука відчайдушно намагалась ухопитись за якусь опору, та це не вдавалось, бо тягло його униз.

- На поміч!!! Рятуйте!!! – заволав Денис, втім не сподіваючись на допомогу, бо люди цим шляхом їздили зовсім рідко.

Але поміч прийшла, звідки й не сподівався. Чорні пси підскочили до краю дороги, і одному з них, чи то Рексові чи Харові, одразу і не зрозумієш, вдалось ухопити принца за рукав. А там вже й другий учепився, і потягли вони юнака, з гарчанням впираючись усіма лапами. І це допомогло! Незабаром Денис і другою рукою ухопився за край дороги, підтягнувся. А потім – за шию пекельного пса. Інший тягнув його за сорочку. Нарешті принц, увесь брудний, у багнюці, зумів викарабкатись на небезпечне місце.

- Дякую, любі… Врятували… - І одразу його погляд кинувся до коника, який стояв тихо, не ворушився, наче знав, що те лише погіршить ситуацію, але потроху занурювався все глибше та глибше. Він ніби закляк від жаху, дивився поперед себе круглими від жаху очима і навіть не жалівся.

- Угугуге, не бійся, я тебе врятую!

Та сказати було легше, ніж виконати. Денис спробував дотягнутись до повода, та мало знов не шубовснув за край. Рекс ледве встиг смикнути його за одяг, так, Рекс, бо в саме в Рекса одне вухо частково звисало і кіготь на передній правій лапі був обламаний.

- Угугуге!.. Що ж робити?.. Як же тебе витягти?..

Як на зло, поруч не було навіть деревини, яку б можна використати. Принц поволі почав впадати в паніку. Його друг помалу занурювався у трясовину, і він нічим не міг зарадити. Просто дивитись, як гине друг? Хотілося вити і рити землю. Ні, не стояти на місці! Денис навіть збігав туди, де знайшов палицю для ігор з пекельними псами, та гілка, яку йому вдалось відламати, навіть не діставала до Угугуга. Та коли б і дістала, чим би він ухопився?

Очі коня були сповнені болю та скорботи. Він навіть дихати боявся, та трясовина вірно тримала свою жертву і не збиралась відпускати. Вона засмоктувала повільно, та вірно. От вже і спина чотириногого сховалася, лише шия стирчить з непорушною головою. Рекс та Хар теж хвилювалися, бігали край дороги, порикуючи, та нічого зробити вони не могли.

- Допоможіть! Хто-небудь! – Денис ухопився брудними руками за голову, відчуваючи, що вже час прощатися зі своїм другом, бо над поверхнею болота залишилась лише голова.

Мимоволі Угугуг почав витягувати шию, щоб зробити ще кілька подихів. Надії більше не було.