Глава 30. До Граду на Пагорбі (2).

З кіньми принцеса завжди вправлялася добре, у батьків була чимала стайня і чудовий вибір. Білі красені зі срібними гривами з Країни Туманів, тонконогі чорні з материка, де мешкають люди з чорною шкірою, та й місцеві породи являли собою зразки, що вдало поєднували у собі красу, витонченість і водночас силу та спритність. Греміслава якось навіть брала участь у перегонах, звісно, переодягненою у хлопчика та під чужим іменем. Прийшла вона другою, а батьки і досі не знали про той цікавий факт біографії рідної дочки. Та ця клята Квіточка, яку вона придбала на місцевому кінному базарі, виявилась якоюсь некерованою. Звичайна простачка, невисока, брудно-білого кольору, з чорною шкарпеткою на передній лівій нозі, з короткою заповстаною гривою, занадто молода та ляклива. І річ не в тім, що принцеса не вміла вибирати, а в тім, що вибору вже не було. Містом роз’їжджали військові на конях, хоч і не таких, як у королівській стайні, та значно кращих, ніж це чудо. Торговці здвигали плечима, обіцяли, що чекають поставок і десь через тиждень можна буде вибрати ліпшого скакуна, та хто чекатиме цілий тиждень? Греміслава краще знов зірвалась би пішки, ніж сидіти у бездіяльності.

Та ще й дорога. Хоч була вона проїжджою, широкою і в непоганому стані, видно, що раніше нею часто користувались, та зараз то лози в’юнкого плющу перестеляли путь, то гілки дерев, що густо росли обабіч, опускали донизу свої віти. Квіточка жахалася то зайця, що перебіг дорогу, то пташки, що шугонула з кущів, весь час доводилось її втримувати та заспокоювати.

- Бодай би я краще пішки йшла! – гнівно вигукнула принцеса, коли кобилка черговий раз заплуталась гривою у гіллі. – Клята тварюко!

Інколи наші побажання збуваються надто швидко, і ні, щоб збувалося щось хороше, а досить викрикнути у серцях лихе… Недовго проїхала Греміслава, як із заростей плюща, що перетнув дорогу, вислизнула гадюка. Коні взагалі повзучих гадів бояться, як вогню, а Квіточка і так перелякана, далі нікуди. Вона підскочила і помчала прямо у хащі. Принцеса втрималася б, вона ж вправна наїзниця, та сталося так, що товста дубова гілляка одразу ж вибила її з сідла. Ох, як же боляче приземлилась! Та принцеса притримувалась думки, що в усьому слід вишукувати позитивне.

Добре, хоч головою не вдарилась. Добре, хоч руки-ноги не переламала. Добре, хоч, взагалі, жива. Та тільки залишилася на порожній дорозі одна-однісінька і з майже порожніми руками. Більша частина припасів залишилась у сідельних сумках. Добре, хоч гроші та коштовності заховані за пазухою та у сумці, що висить на спині.

Шукати у хащах очманілу кобилу не було сенсу. Греміслава дістала сумку, щоб перевірити, що залишилося з майна. Миска та ложка – основні цінності. Гроші на місті, кольє з кільцем також. Чарівне люстерко, як завжди, у кишені коло тіла, на щастя, не побилося, бо міцність дорогої речі підтримують спеціальні чари. Тільки показувати нічого не хоче, бо у нього, бачте, стрес. Нічого, відійде з часом. Таке вже бувало. А от із харчами гірше за усе. У сумці знайшовся тільки горщик з медом, який принцеса не поклала до сідельних сумок, бо боялася побити. Та на поясі висіла невеличка фляжка, бо дівчина любила посьорбувати воду дорогою. До речі, вода у ній була із живого джерела, вона придасть сил, та краще б її берегти. З кишені визирав хамелеон, цілий та здоровий, лише переляканий.

І як тепер подорожувати? І гроші є, та золоті монети не гризтимеш, коли шлунок зведуть голодні спазми. З їжею у лісі на початку літа ще не дуже. Вполювати якусь куріпку чи зайця вона не зможе, бо не має для цього засобів, вмінь, та ще й не вміє видобути вогонь, щоб приготувати м’ясо. Риби теж не наловить. Ягоди не поспіли. Гриби ще не виросли. Минулорічні горіхи вже погнили. Щодо їстівних корінців, то у цьому принцеса не розбиралась. Ну, вибачте, все ж таки принцеса, не доводилось такого їсти.

- Бодай тебе… Скотиняка… - процідила крізь зуби принцеса чергове прокляття у біг дурної  кобили із ніжним ім’ям Квіточка.

Кущі ожини навпроти захиталися. Що воно? Та що завгодно. У цих лісах і лосі зустрічаються, і бізони, і ведмеді, і рисі, і, мабуть, вовки… Ой!

А з кущів вже вилазило щось велике та моторошне.

- Бодай тебе!..