Глава 29. «Три відьми» (2).

Дівчина почула метушню, відкрила темні очі, схожі на два бездонні вири.

- Це шукаєш? – В її руці з’явився кошіль, яким вона потрясла у повітрі, демонструючи, що він вже порожній.

- Це! – Денис простягнув руку, навіть не вірячи, що йому повертають чарівну річ.

- Більш не будь таким необачним, це тобі наука, - посміхнулася мило дівчина.

Ой, якби ж та наука допомагала, знов мало не втрапив у халепу.

- А… гроші? У ньому гроші були! – може, й треба було промовчати, та залишитися без копійчини – як прожити до наступного ранку?

- Ти ж казав, що маєш єдиний золотий? – нагадала дівчина.

Денис знітився, не зізнаватись же, що кошіль чарівний.

- Кошіль бережи, - мовила чорнява красуня, - то річ незамінна. А гроші – то вода.

Звідки вона знає? Чому повернула, коли здогадалася про чарівні властивості кошеля?

- Берегтиму, - кивнув принц, ховаючи дорогоцінну річ.

- А гроші ти пропив разом зі своїм конем та собачками, - пояснила дівчина.

- Якими такими собачками? – не зрозумів Денис.

- З твоїми, вони за тобою прийшли.

- Не було у мене ніяких тварин, окрім коня.

Красуня зиркнула на нього насмішкувато та хмикнула.

- А як їли за десятьох, то казали, що твої. Забрати доведеться, нам вони тут не потрібні.

Веснянкувата діва вже одягнулась і кивнула Денисові, пропонуючи спускатись на перший поверх. Принц теж поспішив натягти на себе одяг і кинувся заглядати під ліжко:

- Ти що там шукаєш? Учорашній вечір?

- Сумку… У мене сумка була…

- Пішли донизу, там вона.

Денис спустився слідом за чорнявкою на перший поверх. У приміщенні зараз було порожньо, жіноча гулянка давно закінчилась і всі розійшлись. Там, під столом, де він учора сидів, знайшлась і сумка, і…

- Пекельні хорти!!! – Принц спробував кинутись назад, угору по сходах, але дівчина міцно тримала його за руку.

- Стій на місці!

Два здоровенних пса невпевнено похитуючись підійшли, ткнулися носами у поділ спідниці чорнявої кралі, потім у ноги Дениса. Він ледь не посивів.

- Облиш, - засміялась дівчина. – Вчора так напував песиків пивом і зовсім не жахався, то й тепер не варто.

- Я? Напував? Пивом? Це ж пекельні монстри!

- Пекельні, так, тільки не монстри, а гарні песики, - погладила красуня  лобасті голови.

Один з пекельних позіхнув, демонструючи свої жахливі ікла.

- Ти – відьма?! – ахнув Денис, обернувся у бік стійки, де порались, протираючи пляшки дві старі карги.

Дві? А де ж третя сестра? Поглянув на свою супутницю, таку юну, таку свіжу. Та посміхнулася загадково, мов Джоконда. Невже? Не може бути!?  І амулети не допомогли!

- А щодо цих цяцьок… – Наче почула його думки красуня, перебираючи амулети на його грудях. – Привороту я на накладала, ти сам зі мною пішов. Зурочить – не зурочила. Обману ніякого не було, сам бачиш. А щодо захисту від нечистої сили, то яка ж я нечиста? Просто гарна дівка, – огладила себе долонями по стегнах.

- Е-е-е… М-м-м… - мимрив Денис, не знаючи, що й сказати.

- Бери, - подала принцові дівчина сумку, на диво важку. – Я там тобі зібрала трохи харчів у дорогу. І… ось, - простягнула золотий. – Щоб було заплатити за ночівлю наступного разу. Йди зараз же із міста, не зупиняйся і не озирайся. Надвечір будеш у Шостові. Обережно тільки за містом, з дороги не сходь, бо дорога зачарована, а кругом болота, потрапиш у трясовину – загинеш. Та більш не блуди, бо чекає тебе доля твоя, може не дочекатись.

- Доля моя? – перепитав Денис, не розуміючи, про що вона.

- Повз не пройдеш, не бійся. Ведуть тебе сили вищі, над усе. Тільки можеш не одразу зрозуміти… Та я у тебе вірю.

- А-а… - хотів принц ще щось запитати, та чорнявка відштовхнула його.

- Йди, поки відпускаю. Сподобався ти мені надто. Коли б не та сила, що тебе веде, не відпустила б, собі б залишила.

Очі красуні блиснули вогнем, і Денис з коротким «Дякую!» вискочив надвір. Там його вже чекав вірний кінь, який шоковано потряс головою і виразно висловив усе, що думав:

- У-гу-гу угуг! – І навіть сам спину підставив.

Принц забрався на коня і той сам поспішив залишити гостинне подвір’я «Трьох відьом». Ледве виїхав за ворота, мандрівників наздогнала пара пекельний хортів, і «гарні песики» побігли з обох боків, мов охорона, втім, не намагаючись хапонути зубами за ногу чи направити в інший бік. На диво, і Угугуг ставився до них приязно, часом повертався, шкірячи зуби, що мало бути посмішкою, і щось угукав. І вони відповідали! Невже, дійсно, вчора Денис примудрився споїти не тільки коника, а й пекельних псів? І тепер вони його за свого вважають? А як щодо злого чаклуна, що нацькував їх на Дениса? І чи справді чорнява красуня, з якою він провів ніч – одна з трьох старих сестер-відьом? Цього він напевне вже ніколи не дізнається. Але пити слід кидати повністю. Недарма ж торговець попереджав, щоб не пив пива у місті відьом та не вівся на гарних дівчат.