Глава 29. «Три відьми» (1).

Денис не дослухався поради не заїжджати до «Трьох відьом». Також він забув чи не схотів сприйняти, що торговець амулетами закликав не купувати пива та не спілкуватись із дівчатами. Як не взяти кухлик пива, коли воно таке холодненьке та так освіжає з дороги? І що поганого поговорити з дівчиною про те, про се?

Господарки виявились щедрими особами і за один золотий Денис отримав стійло та повні ясла вівса для коника, половину тушки тетерева, півхлібини, нарізку сира та шинки, таріль свіжих огірків та солоних грибів, ще й глек пива на додачу. Хто ж буде відмовлятись?

Принц примостився за столиком у куточку коло вікна, щоб не привертати до себе особливої уваги та не заважати відпочиваючим жіночкам. Коли у відчинене вікно зазирнув Угугуг, який вже справився з вівсом і причимчикував за закускою, Денис спочатку намагався відправити його назад:

- Вертай, друже, до стайні. Нам і так усе зі знижкою дали, незручно, коли тут буде ще й твоя морда.

- Та нехай, - почула розмову одна з відьом. – Такий прикольний коник, прям закохалась би, коли б був чоловіком.

Вона принесла особисто для Угугуга ще півхлібини, а Денис непомітно простягав товаришу то крильце, то шийку тетерева.

Трохи згодом жіночки наїлися й напилися, та почали вилазити з-за столів. Одна з них дістала струнний музичний інструмент та торкнулася струн,  награючи веселу мелодію. Інші виходили на центр зали і починали танцювати. Денис не зміг не милуватися плавними рухами жіночих тіл. Усе здавалося чарівною казкою. У юних дівчат на головах з’явилися пишні вінки з польових трав і квітів, а прив’язані до них довгі стрічки віялом розліталися, коли юнки кружляли. Музика то тужила, то сміялася. Магічні свічки на стінах осявали дійство містичним світлом.  Денис спостерігав за усім, мов зачарований. Здавалося, що то якась містерія, що розігрується саме для нього. Що ці дивні танці лише для того, щоб потішити його. Що юні дівчата та видні молодиці рухаються так, щоб сподобатись саме йому.

Денис і не помітив, як від гурту відділилася красуня, чорноока, чорнокоса, струнка, мов берізка, губи схожі на спілі черешні, кирпатий носик вкриває дрібне ластовиння, що робить дівчину такою милою, домашньою, рідною.

- А йди-но з нами танцювати! – ухопила його за руку – і неначе струмом шпигонуло.

- Та я не вмію… - Звісно, Денис вмів танцювати, та так, як це робиться в елітних нічних клубах, під електронну музику, з гламурними моделями в обтягуючих коротких сукнях, а не з дівчатами у вінках під дивний народний інструмент, якого він у житті не бачив.

- Я навчу, - не здавалась дівчина.

І тоді здався Денис. Чому б не провести час весело? Денна втома та смуток через безглуздо витрачені на амулети гроші злетіли, мов вітром здуло. А зараз втрачати вже не було чого, бо у кошелі пусто і схований він надійно. Дівчата та жіночки зустріли принца схвальними вигуками, підхопили його, потягли у коло, закружляли. Біляві, русі, чорняві, руді, високі, низенькі, стрункі, огрядні, в очах принца все миготіло та спливалося. Тільки веснянкувата чорнявка не відходила від нього, не відпускала його руки. А далі все й зовсім злилося у суцільний гомін, мерехтіння та безперервний рух.

Що було далі – Денис не пам’ятав. Прокинувся у кімнатці на другому поверсі, на широкому ліжку, застеленому білою постільною білизною, під боком – веснянкувата кралечка. Долоньки підмостила під щічку, рожевий ротик трохи відкритий, така гарна. Хіба бувають такі гарні дівчата?

Мабуть, пам’ять підкинула образ принцеси Полісся, та то лише портрет, а ось – жива, гаряча, свіжа, мов булочка із печі. Чи що було між ними? Денис звів брови на переніссі, та пам’ять нічого не підказала. Коли й було, то який сенс, як нічого не пам’ятаєш?

Вінок красуні валявся на підлозі, одяг – на скрині. Мабуть, що було… І що тепер? Поліз по кошіль – порожньо!