Глава 28. Путь до Славного Граду (2).

Залишившись на самоті, Греміслава дістала чарівне люстерко. Воно прикинулось звичайним і видало обличчя, яке вона звикла бачити.

- Та ні, не хитруй! Покажи, як мене зараз інші бачать! Зображення попливло, потім стабілізувалось. Принцеса наблизила дзеркало, прискіпливо розглядаючи відображення. Щось ще залишилось і від чарів, трохи косили очі, виднілася щербина між зубами, шкіра груба, селянська. Та все ж крізь образ негарної простачки все більше проглядали справжні риси. Ось посмішка, наприклад, справжнісінька, як і була, коли рота не розтуляти. Грець казав, що чари невдовзі спадуть, і Чорноморд зможе її відшукати. Це означає одне: слід пришвидшитись. Коли б можна було не заходити до Славного Граду, та не ночувати ж серед дикого лісу.

Раптом сукня почала рухатись і з кишені виповз сонний хамелеон, як завжди, коли небезпека зникла. Він активно випускав свого довгого язика, демонструючи, що голодний. Довелось годувати домашню тваринку. Греміслава і сама поїла, напилася живої води, набрала повну флягу про запас, подякувала щиро джерельце, звірилась з гулі-картами і вирушила у бік річки, про яку казав Грець. Йшла, а чарівне джерело немов не бажало відпускати, дівчина кілька разів озирнулася, хотілося залишитись у цьому дивному місці назавжди. І тільки думка, що слід залишити територію Мордаріки якнайшвидше, допомагала рухатись. Напевно, тут було місце сили, бо розливалась по тілі приємна млість, а душу заповнювала благодать.

Та струмок з живою водою залишився позаду і благодать потроху замінило звичайне світосприйняття. Правда, легкість та добрий настрій залишились. Дороги не було, але далі аж до Славного Граду слід було рухатись вздовж річки Гострої, тож заблудитися було практично неможливо. Але Греміслава примудрилася. Правда, в цьому вона зовсім не була винувата. Просто натрапила на луку, вкриту якимось квітучими медоносами, над якою гуділи бджоли. Було б обійти, та дуже не хотілося подовжувати шлях, і так сонце вже хилилося до верхівок дерев. Думала, що пройде обережно і нічого не трапиться. Ага, якби ж так! Сполохані бджоли почали кружляти навколо, а це тобі не собака, якій можна сказати «фу!», і навіть не нечисть, з якою можна домовитись по-хорошому. Довелось тікати безбач.

Добре, що хоч не загубилась у дрімучих древніх лісах, що оточували Славний Град. Вискочила до скиту, де зустріли її високі старці з довгими білими бородами та у білих сорочках до п’ят. Зупинили, заспокоїли, напоїли трав’яним чаєм із духмяним медом, бо ті бджоли були їхні і мед приносили до вуликів.

Старців було п’ятеро, і усі вони сиділи, розглядаючи незвану гостю, мов якесь диво.

- Дякую, шановні, - витерла рота Греміслава, допивши чай і заспокоївшись. – Не буду вам заважати, бо маю до темна добратись до Славного Граду.

- Як же ти, дівчино, опинилась у диких лісах одна однісінька? – поцікавився один із старців.

- Еммм… Заблукала…

- Але ж ти не зі Славного Граду. Звідки ти?

- Здалеку.

- А  у Славному Граді хто тебе чекає?

- Ніхто. Переночую і далі рушу.

- Куди ж далі?

- До Граду на Пагорбі.

- Невже хочеш до сірих войовниць пристати?

- Сірих войовниць? Це ще хто такі? Я гадала – то ще територія Мордаріки.

- Нічого не знаєш… Град на Пагорбі вже не раз міняв господаря. То до Пеласгії відходив, то до Мордаріки. А зараз у ньому пришлий народ, сірі войовниці. Войовничі жінки, страшні та жорстокі. Ми б не радили тобі зараз і до Славного Града йти, переночувати можна й у нас, ми до подорожніх завжди з гостинністю ставимось. А зі Славного Граду до Граду на Пагорбі ні поштових карет, ні возів із товаром не зустрінеш. Не підтримують сірі войовниці мирних зв’язків. У Славному Граді навіть побоюються, що вони далі підуть, на місто нападуть, тож готуються до війни. Неспокійно там. Недобрий вибрала ти путь. Краще вертайся.

- Куди? – здвигнула плечима Греміслава. – Назад дороги немає, тільки вперед. Ні до кого пристати – сама піду. Не вперше мені подорожувати наодинці.

- Сама? Ти хоч розумієш, як це далеко? Сама не дійдеш, дівчино!

- Дійду! – вперто звела брови принцеса і повторила чи то для співрозмовників чи для себе: - Дійду.