Глава 28. Путь до Славного Граду (1).

Відкрила Греміслава очі, бо до її рота вливалось щось прохолодне, неймовірно приємне, воно трохи поколювало, мов нарзан, та швидко повертало сили. Ще кілька ковтків, і вона сама ухопила флягу руцями і осушила до денця.

Тільки тепер побачила, що напував чарівним напоєм її Грець, який зовсім не привидівся. Та й місцина змінилась. Замість річки Вовчої навколо зараз сплітав над головами густі віти прадавній ліс. Сама принцеса напівлежала, притулившись спиною до пагорба, а поруч весело дзвенів серед каміння струмок, що вибивався з-під землі та стікав у невеличку запруду. Голова не була ясною, та почувалась дівчина значно краще.

- І де ми? – запитала вона.

- В одному таємному місці, недалечко від Славного Граду.

- І чим ти мене таким напоїв?

- Живою водицею… - Бодай набрав повну флягу і простягнув Греміславі: - Пий ще.

Дівчина не відмовлялася, з кожним ковтком у голові яснішало та сил добавлялося. Напившись досхочу, витерла тильною стороною долоні рота і єхидно поцікавилась:

- То ти мене мало не вгробив, а тепер чарівною водицею відпоюєш?

- Я?! Тебе?! – обурилась нечисть. – Вічно ви на нас, бодаїв, наклеп зводите.

- Ну… Не завжди ви й невинні.

- І коли винні, і коли невинні! Ти сама на сонці перегрілася, мало дуба не врізала, а тепер на мене усі гріхи вішаєш? Та я, навпаки, врятував тебе! Забрав, як ти сама казала, зайву напругу і переніс тебе до джерела з живою водою!

- Добре, вірю, дякую! – Принцеса погладила кістляву руку нечисті. – Правда, не дмися, щиро дякую! Почуваюсь просто чудово! – Вона піднялась і розставила широко руки, вдихаючи солодке лісове повітря, пронизане запахами трав, меду та вологи.

Енергії відчувалося повно, хоч греблю гати, хоч танцюй до ранку.

- Не буду дутись, - став поруч Бодай. – Просто прикро, коли тебе звинувачують безневинного. Ми тепер допомагати людям будемо, знімати зайву напругу, коли вони перевтомлюються. Я спробував – і мені сподобалось. Я й раніше нікого не вбивав, просто чекав, коли людина доходить до межі і трохи підштовхував, щоб не мучилась.

- Не будемо про минуле. Головне тепер – довести до  свідомості інших бодаїв, що час змінюватись, час переходити до нових реалій.

- Буде зроблено! – відрапортував весело нечисть. – Ти як? Зможеш сама дійти до Славного Граду? Тут вже недалечко. З людською швидкістю – зо дві години.

- То ти мене майже до міста доніс? От за це ще раз дякую! Звісно, сама вже дійду. Кажу ж, що почуваюсь чудово, повна сил та енергії!

- І все ж себе бережи, принцесо. Не перевтомлюйся і на сонці не перегрівайся.

- Звідки ти знаєш, що я – принцеса? – збентежилась Греміслава.

- Ой, а хто з нечисті не знає? Ми бачимо набагато більше, ніж звичайні люди, але менше, ніж могутні чарівники. Захист на тобі слабшає і незабаром той, хто тебе загубив, зможе побачити, де ти знаходишся. Тож маєш бути обережною та швидше залишити Мордаріку і перетнути кордон Пеласгії.

- Він мене  і з рідного замку викрав, - зітхнула принцеса, - то хіба в Пеласгії не знайде?

Може, треба було таки додому повертатись? Батьки б забезпечили більш надійний захист, підняли громадськість, широко освітили ганебний вчинок короля Чорноморда у пресі, залучили інші країни… Та чи й це зупинило б злого чарівника? То все – у скриньку до його іміджу. Душа відчуває, що вибрала Греміслава правильну дорогу, і хто вона така, щоб не довіряти власній душі?

- То йди, принцесо, - легко торкнувся її руки Бодай і вона не відчула нічого неприємного, лише лоскотання.

- А вовки тут є? – дівчина згадала про попередження капітана.

- Немає.

- А чому річка Вовчою називається?

- Так ми вже від Вовчої далеко. Йтимеш он у той бік – і незабаром вийдеш до іншої річки, Гострої. Рушиш проти течії, а там вже й місто побачиш.

- А коло Вовчої вовки є? – не могла заспокоїтись принцеса, хотілося дізнатися, чи дуже ризикувала, подорожуючи наодинці.

- Якщо і є, то маленькі, - хотів чи то налякати, чи, навпаки, заспокоїти дівчину Бодай. – Вокулаки там колись жили, та вже не живуть. Забудь.

- Добре, - посміхнулась Греміслава.

- Тільки про джерело з живою водою нікому не розповідай!

- Чому?

- Не знаєш людей? Все витопчуть, засмітять. Воду живу огородять, дихати їй не дадуть, за гроші продаватимуть. Джерельце так довго не витримає і всохне. Кому треба, хто з чистою душею шукатиме допомоги, той сам на нього вийде, або виведуть добрі люди чи добра нечисть.

- Розумію, - кивнула дівчина, - обіцяю, що нікому не скажу.

- От і чудово! Тоді бувай?

- Бувай, Грецику!