Глава 27. Топи (1).

Далі дорогою зустрілося принцові ще кілька таких бродячих продавців амулетів, та він вже навіть не зупинявся, хоч як вони не закликали купити ще щось проти відьом. А ще ближче до міста стояли обабіч дороги невеличкі лавки, завішані амулетами, щось типу палаток у приморських містечках, що торгують сувенірами. Денис навіть очей у той бік не повернув, щоб ще більш не засмутитися, бо напевно тут було значно дешевше, ніж він заплатив.

Місто Топи не мало ні кріпосної стіни, ні рову з водою, ні огорожі, мабуть відьомська слава захищала його не гірше. Відчував принц себе розбитим та змученим, і навіть не через довгу дорогу, а через те швидше, що так його надурив торговець. Хотілося швидше десь зупинитись, випити чогось холодненького, бо вода у флязі давно вже стала теплою та бридкою, заплатити за кімнату, хоч маленьку, та щоб чекала чиста постіль та баддя з водою, змити пил та втому. Тим паче, що вечір вже оповив місто і швидко відступав, дозволяючи узяти владу у свої руки подрузі ночі. Де тут блукати, де шукати того «Золотого гусака», коли не знаєш дороги? І чи вистачить того золотого, що залишився, оплатити послуги, чи, як у Старому Замку, доведеться вирішувати, чи ночувати під дахом, чи вечеряти і чи годувати коника.

Першим закладом, що впав у око, стали «Три відьми». На вивісці трійко веселих красунь танцювали, задравши спідниці, посміхалися та підморгували. Вони були схожі між собою, мов рідні сестриці.

- І нехай, - мовив Денис до коника. – Зупинимось тут, бо шукати ще щось я вже не в змозі. А тому торгашу я й на один мідяк не вірю.

- Угу, - згідно кивнув Угугуг і повернув до «Трьох відьом».

У приміщенні було людно, правда, в більшості своїй то були жінки. З десяток столів стояли здвигнуті докупи та заставлені вщент тарілями з різноманітними стравами, і представниці слабкої статі, квіточки-дівчата та статні молодиці сиділи за ними, голосно розмовляючи та підіймаючи кухлі з пивом, мабуть, щось відмічали.

Денис пройшов повз них, не звертаючи уваги на зацікавлені погляди. За стійкою розливали пиво і виставляли на підноси три старі карги, довгоносі, сиві, та доволі таки бадьорі, справжні відьми. До того ж схожі одна на одну, мов сестри. Можливо, колись вони й були гарненькими, можливо навіть, що вивіску з них малювали, та час узяв своє.

- Доброго вечора, шановні!

- І тобі не хворіти, - уся трійця вп’ялася у відвідувача гострими очицями.

- Чи не можна у вас зупинитися на ніч та повечеряти?

- Чом ні, - відповіла одна. – Для таких гарних хлопців завжди знайдеться вільна кімнатка. А страв ми сьогодні наготували багато, вистачить на усіх.

Денис зобразив чарівну посмішку, як треба робити, коли спілкуєшся з жінками, нехай навіть цим жінкам вже далеко за…

- В мене ще коник є, його б до стайні та нагодувати…

- І це не проблема, - кивнула друга відьма.

- Проблемою може стати, що я маю лише один золотий на все про все, - зробив оченята котика, що прохає шматочок шинки, Денис.

- Та й то не проблема, - озвалась третя. – Для гарних хлопців у нас знижки.

«Оце вдало я завітав!» - зрадів принц.