Глава 27. Топи (1).

Вовкулака Петро та Денис розійшлися добрими друзями. Настрій у принца був тепер ще кращий. І принцесі-примарі допоміг знайти тих, хто займеться відновленням замку, і вовкулакам підібрав місце для поселення. Коли сам у доброму гуморі, то й дорога веселіша. Без жодної неприємності до вечора доїхали до Баштану, невеликого містечка, околиці якого були засаджені кавунами та динями. На жаль, до збору урожаю було ще дуже далеко, тому принц просто заїхав до єдиного гостьового двору, де й переночував, не витрачаючи зайвого. Та як не намагався зекономити, нічого не вийшло. З чотирьох золотих монет, що залишалися, півтори пішло за оплату ночівлі та вечері для обох, півтори – за магічну запальничку, бо в дорогі може знадобитись, і монета – щоб перекувати Угугуга, бо почав шкутильгати.  Та зранку у чарівному кошелі вже торохкотіли нові монети, тож особливо турбуватись було нічого. Витративши пару золотих на сніданок та харчі у дорогу, Денис із коником рушили у подальший путь.

Погода мандрівникам благоволила, хоч сонце і добряче припікало, але старий ліс надійно зводив свої віти над дорогою, утворюючи затінок та прохолоду. До того ж, Угугуг, як зазвичай, нікуди не поспішав, і подорож перетворювалась у приємну прогулянку. Кілька селиш проїхали, не завертаючи, бо харчі були свої, а воду завжди можна було набрати у чистих струмках, які вміло знаходив коник.

Так до вечора і дістались міста під назвою Топи. Місто вже виднілося, коли Угугуга зупинив чоловік у яскравій одежі та з коробом через плече.

- Доброго вечора доброму мандрівнику! – звернувся незнайомець до Дениса. – Бачу, ви вперше вирушили до нашого міста!

- І де на мені написано? – зацікавлено схилив голову принц.

- О, ще й як написано! Таким безпечним може бути лише той, хто не уявляє, куди потрапить! Топи заселені відьмами, і без охоронних амулетів ви потрапите у їхні тенета, втратите і коня, і гроші, і, цілком вірогідно, життя. Принаймні свободу – то точно. Очі замилять, чари наведуть, зроблять рабом навіки вічні!

У розповіді про відьом Денис не надто повірив. Коли так думати, то усі жінки – відьми. Молоді та вродливі – добрі відьми, старі та потворні – злі відьми. І кожна намагається забрати або твої гроші, або свободу, а краще – і те, і інше одразу.

- Не віриш, - покивав розуміюче чоловік і просльозився: - А скільки ж гарних молодиків занапастили себе, не послухавши доброго слова. Ех…

- То й як обійти це ваше місто відьом? – поцікавився Денис.

- А ніяк! Від Баштану і до Топів дорога одна, хіба що повертатись аж до Старого Замку.

- Тоді й питань немає, піду, познайомлюсь з вашими прославленими відьмами.

- Мені так тебе шкода, подорожній, - чоловік зробив печальне обличчя і приклав руку до серця. – Це ж якась стара карга видасться грудастою кралею і обкрутить тебе навколо пальця! Ай-яй-яй! Ай-яй-яй, як недобре виходить.

Денис на мить розгубився, так обдуритись звісно не хотілося, це однаково, що у Таїланді натрапити на трансвестита.

- Друже, - схилився до нього чоловік, - ти вже хоча б амулет візьми, який допоможе тобі захиститись від привороту. У мене є один такий, дуже сильний. І недорого: усього лишень сорок дев’ять мідяків.

- Ну-у… Хіба що від привороту… - погодився Денис, простягаючи золотий, привороту він найбільше боявся.

- Здачі немає, вибач, друже. Я тобі за сорок дев’ять мідяків ще один амулетик дам, від зурочень, він дорожчий, та вже нехай, хіба шкода для хорошої людини?

- Нащо мені такий? Хто мене урочитиме?

- Ти не знаєш нашу публіку. Зурочити можуть так, що й захворієш, або гроші від тебе тікатимуть, або нестоячка почнеться. Воно тобі треба?

Звісно, не треба. Нестоячка – то серйозно. І Денис погодився. А через п’ять хвилин сам не вчувся, як став володарем ще двох амулетів: від обману і від нечистої сили. Схаменувся, коли залишився єдиний золотий. Торговець якраз доводив, що йому ще необхідно захистити себе від програшу у карти та від болотного господаря, бо за містом починаються знатні болота, та Денис сховав кошіль і гримнув:

- Все! Ще один амулет – і я ночуватиму разом з конем у твоїй бездонній коробці!

- Все так все, - з готовністю потер долоні торговець, що й так вже добряче нажився. – Зараз знайду чотири мідяки здачі…

- А чом у тебе така дивна ціна – сорок дев’ять мідяків, а не п’ять срібників, що було б зручніше? – поцікавився Денис.

- Та все через податки… З п’яти срібників податок буде значно вищим, ніж коли це буде чотири срібні монети і дев’ять мідних.

- А податки ви часом не відьмам платите?

Торговець знітився:

- А кому ж?..

- То, може, і захисні амулети проти себе вони самі виготовляють? – суворо звів брови принц.

- Ні! Ні в якому разі! Їздимо за амулетами аж до міста Волхва, де проживають найсильніші та найвправніші волхви! Тож у якості можна не сумніватись!

- Хотілось би вірити, - пробурмотів собі під ніс засмучений Денис, та що поробиш, коли вже обдерли, мов липку.

- Зараз-зараз, - чоловік рився по кишенях, шукаючи здачу.

- Та хай вже тобі, на чай, - махнув рукою принц.