Глава 26. Подорож продовжується (2).

Греміслава відкрила очі. Світанок виявився не менш чарівним, ніж захід сонця. Матроси вже були на ногах, а човен вже плив річною гладдю між живописними берегами.

«Боже, як же хороше! – подумала принцеса. – Стану королевою – буду плавати по річці щодня!» Такого спокою ніде не знайдеш. Та чи прийде коли той час? Прийде, в цьому Греміслава не сумнівалась. Вона не пропаде, не тендітна ж принцеса-білоручка, яка і світу божого не бачила. Вона і з батьком завжди просилася у путь, коли він їздив по справах. І сама нерідко тікала із замку, щоб погуляти у лісі, чи побродити містом. В неї було багато товаришів та знайомих навіть, як то кажуть, із самого дна суспільства. Звісно, про її походеньки батьки знали небагато. При родичах вона показувала себе слухняною та вихованою дівчинкою, тож їй багато чого сходило з рук.

Матрос приніс Греміславі сніданок, знов юшку та шматок солонини. Все ж меню на кораблі зазвичай дуже обмежене, та дівчина з подякою прийняла їжу і з’їла усе до крапельки. Своя їжа в неї була, та невідомо скільки ще доведеться подорожувати хащами, поки добереться до людської домівки. Годують контрабандисти – спасибі їм за це.

Потім  принцеса знов милувалася видами. Та незабаром попереду показалася річка, що впадала у Глибоку Ріку. За мапою принцеса пам’ятала, що то Вовча, саме коло неї вона планувала залишити човен.

Греміслава знайшла капітана і віддала йому ковдру:

- Дякую, я добре зігрілася вночі.

- Нема за що.

- Можете висадити мене он тамечко? – ткнула пальцем трохи вперед.

- Ти певна? Там, де Вовча впадає у Глибоку? Говорять, у місцевих лісах водяться вовки.

- Водилися, та перевелися, - згадка про вовків не дуже порадувала, та не скажеш вже: та ні, я передумала, пливтиму з вами далі.

- Не заблукаєш?

- Звісно, ні. Я ці місця як п’ять пальців знаю! Все дитинство тут вибігала.

- Добре, мала. Біжи до своєї мамці, буде божа милість, може, й одужає вона, тим більше, як побачить, яка турботлива в неї дитина.

Капітан віддав команду пришвартуватися до берега. Принцеса вискочила, змочивши ноги по щиколотки, обернулася, помахала контрабандистам рукою:

- Тихої води вам і безпечної подорожі!

Човен відчалив, а Греміслава залишилася сама самісінька. Вона рушила берегом Вовчої, у надії дістатися Славного Граду.

Рухатись берегом було добре. З одного боку. Коли ж іншого подивитись, то швидкість ще уповільнилась. То затоку обійти треба, то яр трапиться, хоч знов у ліс звертай. Та ще день вдався такий шалений, спека неймовірна. Врешті решт Греміслава наважилась зробити зупинку і скупатися. Поселень близько немає, хіба вовки нагодяться, так, напевне, у воду не полізуть. Вода приємно охолодила, принцеса навіть голову помила, волоссячко розчесала, а потім знов заплела тугі коси та заховала під платок. Поки вона у землях чарівника Чорноморда, кожен зустрічний може її шукати або знати, що за неї обіцяна нагорода, тож ризикувати і виставляти руді коси напоказ не варто. Полегшало принцесі, та не надовго. Вологе волосся швидко нагрілося на сонці під платком, спарилось, і стало ще важче.

- Хай йому грець! Та що ж це таке? – довелось знов підходити до води й хлюпати на себе.

 Пройшовши ще трохи берегом під палючим світилом, принцеса відчула, що вже й голова починає крутитися і в очах темнішає. Серце голосно вистукувало, мов дятел, що видовбує дупло у дереві, а руки та ноги терпли.

Невдовзі довелось забратись у кущі. Принцеса впала на шовкову траву-мураву, спершись спиною на молоду берізку, бо свідомість паморочилась.

- Хай йому грець! – знов повторила збентежена дівчина.

- Та тут я, тут, - почула краєм вуха.

- Хто тут? – стрепенулась Греміслава.

- Я тут. А ти не хвилюйся, зараз примощуся, обійму тебе, любу, і буде тобі грець…

Холодні пальці торкнулися грудей – і серце затріпотіло, а у скронях почала голосно стукати кров. Та ні, так не піде! – відхитнулась принцеса. – Ти, бува не родич Трясці, Грець?

- Далекий. А ти котрусь знаєш?

- Довелось зустрітись і розійтись миром. Та давай вже, покажись, який ти… Грець.

Довгоногий та довгорукий худорлявий чоловік з об’ємним черевцем мило посміхався, протягуючи до дівчини руки.

- Стій-стій-стій! – виставила долоні Греміслава. – Краще скажи, чого тобі треба! Он, трясцям потрібно було тепло, так тепер на курорті у жерлі вулкану засмагають. А ти чого від мене хочеш? Скажи, може допоможу…

- На курорті? – засумнівалась нечисть.

- Так.. Давай поговоримо… Тільки попусти трохи…

Принцеса відчула, що стукіт у скронях помалу стихає і в очах розвиднюється.

- Добре, поговоримо, - згодився Грець. – Поїсти я завжди встигну, від мене не втечеш.

- Тоді розповідай, чим живеш, нащо людей мучиш, - всілася зручніше Греміслава.

- А чого це я мучу? – обурилась нечисть. – Люди самі себе мучать великими переживаннями чи надмірними навантаженнями. А я лишень трохи підштовхну, коли вони й так вже готові зірватись – і бабам! Мізки зриваються і мені перепадає смачненького! Напругою я харчуюся, напругою. Коли людина помирає, я усю напругу, що виділяється у простір, підбираю. Однаково вона б розсіялась.