Глава 26. Подорож продовжується.

Човен був завантажений під зав’язку, та для дівчини знайшовся куточок. Вона сиділа на кормі, підібгавши під себе ноги, і час від часу схлипувала. Контрабандисти поглядали на неї, та ніхто не чіпав. Згадка про матір – то святе навіть для людей з зачерствілим серцем. Човен був розрахований на десятьох гребців, по п’ять з кожного боку, та зараз вони лише відгребли від берега, а там могутня течія Глибокої Ріки підхопила суденце і понесла, хоч не надто швидко, зате не треба прикладати зусиль.

Було так спокійно, так хороше… Зазвичай подорож великою річкою – то певний ризик, тут такі шторми можуть бути, як на морі. Та зараз було тихо вода стелилася, мов ряднина. Мабуть, співоча птаха набажала. З’являлась спокуса пливти так і пливти. Швидше за все, човен прямує аж до самого Мати-граду, і можна було б разом із контрабандистами дістатися столиці Пеласгії. Так було б швидше, логічніше, практичніше, та не розумніше. Саме на цьому шляху її можуть шукати як солдати Чорноморда, так і бандити Томуса, у якого ласа здобич вислизнула з-під самого носа. Греміслава підозрювала, що, дуже вірогідно, барон планував забрати собі цінності, які будуть у дівчинки із фальшивими документами на ім’я Люсі, а її… добре, коли ще продати до борделю або залишити собі на втіху, а не вбити. Втім, можливо, вона помиляється. Можливо, ватажок злодіїв проявив би благородство і допоміг дівчині залишити Смоляний Град. Та перевіряти злодія на чесність, ризикуючи при цьому свободою чи й життям, бажання не було.

Отже, незважаючи на бажання, принцеса збиралась повернути при нагоді в інший бік, що віддаляло її від мети подорожі. Та чомусь вона була впевнена, що повинна вчинити саме так. Але зараз вона просто насолоджувалась. Човен ледь помітно погойдувався, заколисуючи. Краєвиди милували очі. А який неймовірний захід сонця! Вертаючись до колиски, світило не тільки небеса розфарбовувало у чарівні кольори, а й води ріки теж.

Нечутно підійшов капітан, присів поруч.

- Голодна?

Греміслава мовчки витягла з сумки миску з ложкою. Контрабандист забрав їх з рук дівчини.

- Ти не так вже й швидко дістанешся додому, - сказав, задумливо. – Тільки-но стемніє, ми зупинимось і кинемо якір посеред річки, бо вночі рухатись небезпечно.

Принцеса кивнула:

- Однаково, я все ближче до рідної домівки, і це вселяє надію.

- То й добре.

Капітан пішов, а згодом тарілку з юшкою та окрайцем хліба приніс їй один з його товаришів.

Гаряча, духмяна, з польовими травами, юшка виявилась ситною та дуже смачною, значно добрішою, ніж заморські пундики на королівському столі. Греміслава похитала головою, наче сама не вірячи, що її, шляхетну принцесу, так далеко закинула доля.

Коли капітан знов підійшов до дівчини, яку взяв у подорож, вона вже спала, загорнувшись у тонку ковдру. Він посміхнувся по-батьківськи, прикрив її ще однією ковдрою, яку приніс із собою, бо нічний вологий вітерець був досить таки прохолодним.

А збудив принцесу гамір на човні.

Греміслава відкрила очі. Світанок виявився не менш чарівним, ніж захід сонця. Матроси вже були на ногах, а човен вже плив річною гладдю між живописними берегами.

«Боже, як же хороше! – подумала принцеса. – Стану королевою – буду плавати по річці щодня!» Такого спокою ніде не знайдеш. Та чи прийде коли той час? Прийде, в цьому Греміслава не сумнівалась. Вона не пропаде, не тендітна ж принцеса-білоручка, яка і світу божого не бачила. Вона і з батьком завжди просилася у путь, коли він їздив по справах. І сама нерідко тікала із замку, щоб погуляти у лісі, чи побродити містом. В неї було багато товаришів та знайомих навіть, як то кажуть, із самого дна суспільства. Звісно, про її походеньки батьки знали небагато. При родичах вона показувала себе слухняною та вихованою дівчинкою, тож їй багато чого сходило з рук.

Матрос приніс Греміславі сніданок, знов юшку та шматок солонини. Все ж меню на кораблі зазвичай дуже обмежене, та дівчина з подякою прийняла їжу і з’їла усе до крапельки. Своя їжа в неї була, та невідомо скільки ще доведеться подорожувати хащами, поки добереться до людської домівки. Годують контрабандисти – спасибі їм за це.

Потім  принцеса знов милувалася видами. Та незабаром попереду показалася річка, що впадала у Глибоку Ріку. За мапою принцеса пам’ятала, що то Вовча, саме коло неї вона планувала залишити човен.

Греміслава знайшла капітана і віддала йому ковдру:

- Дякую, я добре зігрілася вночі.

- Нема за що.

- Можете висадити мене он там? – ткнула пальцем трохи вперед.

- Ти певна? Там, де Вовча впадає у Глибоку? Говорять, у місцевих лісах водяться вовки.

- Водилися, та перевелися, - згадка про вовків не дуже порадувала, та не скажеш вже: та ні, я передумала, пливтиму з вами далі.

- Не заблукаєш?

- Звісно, ні. Я ці місця як п’ять пальців знаю! Все дитинство тут вибігала.

- Добре, мала. Біжи до своєї мамці, буде божа милість, може, й одужає вона, тим більше, як побачить, яка турботлива в неї дитина.

Капітан віддав команду пришвартуватися до берега. Принцеса вискочила, змочивши ноги по щиколотки, обернулася, помахала контрабандистам рукою:

- Тихої води вам і безпечної подорожі!