Глава 25. Вовкулака (2).

- Петре, друже, а ти про руїни велетенського замку за містом, що зветься Старий Замок, знаєш?

- Звісно, а хто ж не знає?

- Бував там?

- Ні, ти що? Там же привид живе!

- Ти боїшся привидів, Петре? Не думав. А я хотів запропонувати вовкулакам розібрати завали і відбувати новий замок. Там площа величезна, для тисячі мешканців з головою вистачить.

- Ну, ти й гуморист, хлопче, - покачав головою перевертень.

- Та я не шуткую. Сходи і сам побачиш.

- Хочеш, щоб я без хвоста залишився?

- А коли б той привид вас не чіпав, а, навпаки, з будівництвом допоміг, духом-хранителем нового замку став?

- Дене, тобі романи писати треба…

- Та послухай же мене, Петре! Цієї ночі ми з Угугугом ночували у підземеллі зруйнованого замку і познайомились з привидом принцеси, яка загинула два століття тому. Повір, вона зовсім не зла, навпроти, дуже нещасна, бо втратила своє кохання. Так, вона зараз має вигляд примари і ганяє цікавих, оберігаючи улюблені руїни, та мріє, щоб хтось узявся за відбудову споруди. Люди туди ні ногою, та ви ж – вовкулаки, сильні та сміливі. От і візьміться за справу дружно та весело.

Очі Петра загорілися надією, він вже бачив новий замок, міцні кріпосні стіни, бруківку, малих вовкулаченят, що грають у хованки у довгих коридорах, освітлених магічними факелами, вже чув їхній дзвінкий сміх.

- То що, Петре, візьмеш на себе організацію відбудови замку?

Перевертень повільно повернув голову до Дениса.

- Невже це можливо? І я зможу одружитися? І в мене буде син чи донька?

- Може, і син, і донька, а може й декілька. Чом би ні, коли буде така можливість?

- Чом би ні?.. – мов заворожений повторив вовкулака.

- Отже, так. Слухай мене уважно. Зараз ти загасиш вогнище і вирушиш до старого замку. Знайдеш принцесу-привида, чи швидше вона тебе знайде, скажеш, що від принца Дениса.

- То ти принц? – захоплено вигукнув перевертень. – Тринадцятий принц! Як же я одразу не здогадався?

- Так, скажеш привиду, що це я тебе прислав, щоб відновити замок. Назначаю тебе головним, а ти вже сам назначиш архітекторів, будівельників, постачальників та усіх, кого ще треба.

- Зроблю! Все зроблю, принце! І на вашу честь назвемо…

- Просто Новий Замок, добре?

- Звісно, як скажете…

- І не треба викати, ми так добре до цього моменту спілкувались, Петре…

- Як скажете. Як скажеш, Дене. Ти навіть не уявляєш, що для нас зробив!

- В принципі, нічого. Лише порадив, де можна оселитись.

- Та ми… Та усі вовкулаки тепер у вічному боргу перед тобою! Ворота Нового Замку будуть завжди відчинені перед принцом Денисом! Ми підготуємо королівські покої, яких і столичному замку немає, які завжди чекатимуть на принца Дениса, чи вже й короля!

- Стій, стій, Петре! Не знаю, чи стану колись королем чи повернусь до світу, де виріс…

- А як же? – аж підскочив перевертень. – Тринадцятий принц  останній і має зайняти законне місце на троні!

- Аби не на кладовищі вслід за братами…

Вовкулака насупився:

- Становище серйозне, та не слід складати лапи. Принце, ти не повинен дозволити Чорномордові захопити Пеласгію! Можеш спиратися на перевертнів, ми тепер за тебе завжди! Раніше дотримувались суверенітету у людських війнах, та не тепер! Якщо злий чаклун захопить наші землі, то навряд чи дозволить маленьким вовкулачатам рости у Новому Замку.

- Його спочатку треба побудувати, - нагадав Денис.

- Так, дійсно. І я  не можу дочекатися, щоб бігти на аудієнцію із принцесою-привидом, а потім повідомити радісну звістку родичам!

- То біжи, мій друже Петре.

- До зустрічі, мій принц.