Глава 20. Смоляний Град (2).

Як же вона так заснула, що й не вчулась, як під’їхали до міста? Що ж тепер робити? Розумна думка так і не завітала до голови, тож принцеса продовжувала лежати із заплющеними очима і не рухаючись.

- Так до лікарки, - відповів дідок. Племінницю везу. Можете збудити, та вона однаково нічого вам не скаже, бо німа. Прихворіла дівчина, зовсім щось погано почувається, боюсь, може що заразне. Хай лікарка подивиться.

Мабуть, і солдати злякались, що щось заразне, і близько не підходили.

- Добре, проїзди вже, старий, не стій!

І конячка знов почимчикувала дорогою. Греміслава полегшено видихнула. Тільки як віддалилися від застави, піднялася і скочила з возу.

Дідок одразу зупинив кобилу, повернувся до дівчини:

- Вже йдеш, доцю?

Греміслава кивнула, підійшла до старого, вдячно погладила зморшкувату руку, не виходячи з образу німої. Можливо, візник навіть здогадався, що вона – та сама втікачка, яку шукають зараз по всій країні, і свідомо допоміг їй. Та може, просто не схотів будити дівчину. А як же він викручуватись буде на зворотному шляху, коли побачать, що повертається додому без хворої племінниці?

Ніби почувши невимовлене запитання, дідок посміхнувся по-доброму і заспокоїв її:

- Не думай про мене. Я повертатимусь завтра чи й післязавтра, то охорона вже зміниться. А коли й ні, то скажу, що племінниці стало краще і вона залишилася у місці шукати роботу. Або стало гірше, вона померла, вже й поховали. Викручусь.

Принцеса вдячно кліпнула.

- Прощавай, доцю! Хай шлях твій буде безпечний!

Старий поїхав, а Греміслава огледілась. Що чекати від Смоляного Граду? Древнє місто було зовсім не схоже на молоде Містечко. По-перше, величезне, «горбате», бо зайняло воно кілька пагорбів та безліч ярів. По-друге, бездоганно захищене. Смоляний Град опоясувала велична кріпосна стіна такої товщини, що по верху вільно могла проїхати карета. Укріплені башти пильно вдивлялись в усі боки. Наскільки знала Греміслава, місто було настільки укріплене, що ніколи і ніхто не міг його захопити. До того ж, Мордариці воно належало лиш формально, користуючись суверенними правами. Тому не надто й перевіряли тих, хто в’їжджає, бо не надто боялися злого чародія Чорноморда, тут і власних чародіїв вистачало. До того ж, через Смоляний Град проходило кілька великих доріг, що з’єднували не тільки міста, а й різні країни. Звідси не так далеко було б і до рідного Полісся, та Греміславу тягнуло до Пеласгії, до тринадцятого принца, свого останнього нареченого. Як його відшукати? Перш за все слід дістатися столиці – Мати-граду, а там, впізнавши викрадену принцесу, вже допоможуть і принца відшукати.

Загубитись серед багатолюдного міста було легко, і тут Греміслава відчула себе легше. Натовп біг у різні боки, юрмився навколо і навіть уваги не звертав на дівчину, одну з тисяч. Ось тут можна було знайти і купити все, навіть документи, які необхідні, щоб потрапити до Мати-граду. Але ж можна було й втратити все, навіть життя, коли хтось недобрий дізнається про коштовності. Тому слід бути дуже й дуже обережною.

З головної дороги Греміслава звернула в одну з вуличок і зазирнула до найближчого гостинного двору. Замовивши за останні гроші скромну вечерю та маленьку кімнатку під самим дахом на одну ніч, принцеса засіла за планування подальших дій.

Під борщ із дрібною рибкою добре йшли філософські міркування. Та з якого боку не підходила, вони доводили, що з такого добре укріпленого міста вибратись буде не надто просто.  Без грошей далі – нікуди. Продати щось із прикрас – теж небезпечно, чи далеко потім відійдеш з грошима, чи не заберуть і останнє, прикопавши у безіменній могилі на кладовищі. За фальшивими документами звертатись доведеться до кримінальних осіб, а, зв’язавшись із злодіями, можна закінчити життя по тому ж сценарію, тільки веселіше. Куди не кинь – кругом клин.

Та коли борщ закінчився і Греміслава підчепила на виделку домашню ковбаску її чіпкий мозок почав вибудовувати грандіозну комбінацію. Ти принцеса? Та серед аферистів будь сама аферисткою, якщо хочеш вижити.

Діставши чарівне люстерко, дівчина почала витягувати з нього різноманітні відомості. Як дібратись до найбагатшого ювеліра? Де мешкають злодії у законі? Якими шляхами вибратись з міста непоміченою?

Люстерко аж спітніло, виконуючи запити неспокійної господині. Та врешті решт приблизний план дій був складений. Греміслава запила вечерю  узваром, обмилася вперше з моменту втечі у невеличкій бадді і, повністю задоволена собою, лягла спати. Нарешті ліжко! Нарешті чиста білизна! Нарешті надійний дах над головою. Перед сном ще раз помилувалася на білявого красунчика, який зараз брів між якимись руїнами, ведучи свого коня на поводу.

«На добраніч, моє кохання! Незабаром зустрінемось…»