Глава 19. Старий Замок (2).

Дібралися до місця мандрівники, коли зовсім темно стало, лише половинка місяця та ясні зорі дарували містичне сяйво зруйнованому у невідому давнину замку. Видовище було величним. Правда, від замку, й справді, мало що залишилося. Жодної цілої башти, жодної стіни, до якої не страшно було б спертися. Так, коли уявити, що все ще ціле, то споруда була колосальна. Ціле місто, огороджене кріпосною стіною, від якої, щоправда, теж майже нічого не залишилось. Колись… так, колись замок своїми шпилями, мабуть, затуляв місяць і майже торкався неба. Він був грандіозний, чарівний, неперевершений. До того ж навколо було багато інших необхідних споруд: стайні, каретні, комори, кузня, пекарня, підсобні приміщення, житла для слуг та обслуги. Ціле місто в місті! Та тут, мабуть, жило не менше тисячі осіб. Де вони ділися? Що сталося багато віків тому? Чому немає екскурсовода, щоб розповісти моторошну легенду, від якої мурашки біжать по шкірі та захоплено стискається серце? Мабуть, тут жила чарівна принцеса і історія – то оповідь про нещасне кохання… А може, просто трапився нещасний випадок, і все згоріло, бо каміння було вкрито сажею та попелом. Тільки невже вогонь міг зруйнувати ці величні стіни? Не віриться якось. Твердо вирішивши зранку знайти когось у місті, хто б задовольнив його цікавість, Денис почав розшукувати, де можна переночувати. На жаль, між залишками стін вільно гуляв вітер і затишного містечка було не знайти. Поблукавши ще трохи, він знайшов провалля до підвалу чи підземелля, куди вдалось навіть завести коня. Тут і вирішили залишитись. Світло половинки місяця якраз потрапляло у діру, і сам місяць здавався чудернацьким нічничком.

Тільки-но Угугуг примостився коло стіни, а Денис, загорнувшись у плащ, що виторгував у монаха, влігся коло коника, використавши теплий бік замість подушки, як повітря замиготіло у слабкому місячному сяйві і перед ними з’явився привид. Блідий та моторошний, як і треба було очікувати. І чого Денис не повірив, коли перехожий попереджав про небезпеку. Тоді подумав: що я, Каспера чи мисливців за привидами не бачив? Чим мене можна злякати? Виявилось, що можна. Як і описують, повітря враз стало морозним, немов хтось витягнув з нього все тепло, по спині побігли ті самі мурашки, тільки не прості, а терміти, та стислося серце, тільки не від захоплення, а від жаху. Легенда оживала перед його очима. І з підземелля швидко, та ще й разом із конем, не вибратись, а навіть якщо вибратись, то тікаючи ноги переламати, як плюнути. Тож Денис просто спостерігав широко відкритими очима за тим, що буде далі. До речі, Угугуг особливої уваги на привид взагалі не звертав, глянув разок, позіхнув і опустив голову на підлогу. Денис також трохи заспокоївся. Все ж таки це субстанція нематеріальна, чим вона може зашкодити? Не з’їсть же, в кінці кінців. Не треба лякатись, може навіть вдасться поспілкуватись з енергетичним створінням.

А привид тим часом все «густішав», набирав форми. Незабаром вже можна було зрозуміти, що це молода дівчина у примарному платті з довгим шлейфом. І, наскільки можна було зрозуміти, дівчина ця була при житті справжньою красунею. Точно, казкова принцеса із Старого Замку.

Навіть  заграло чоловіче, Денис піднявся на ліктях, пальцями прочесав чубчик, розправив плечі і приготувався заговорити з привидом.

Та тільки той раптом перетворився у щось страхітливе, рот його витягнувся у довжину, демонструючи довжелезні зуби, очі загорілися потойбічним синім полум’ям і привид казкової принцеси кинувся на непроханого гостя.