Глава 19. Старий Замок (1).

- У гу гу гугу гу?! – обурено закричав кінь, лишень відійшли на деяку відстань від воріт, що напевно означало: «Ти де так довго був?!»

- Заспокойся, друже. Харчі для нас здобував. Я ж сказав, що не покину? Не покинув. Обіцяв, що викуплю? Викупив. Куди ж я без тебе? Звик вже, як до рідного.

- Угу…

Мапа показувала, що до найближчого міста під назвою Старий Замок було кілометрів вісімдесят. Наче б і не багато, та, якщо враховувати вміння Угугуга подорожувати непоспіхом, примудряючись  отримувати при цьому максимальне задоволення, то хоч би до вечора добратись.

Та все одно все складалося добре. Добре, що залишився золотий. Добре, що не треба заходити до поселень за їжею. Правда, солоної риби опісля мабуть ще довго не схочеться. Добре, що не слід турбуватись, чи стрінеться струмок, коли захочеться пити. Велика фляга дозволяла посьорбувати водицю при будь-якій потребі. Добре, що нікуди не треба поспішати. І погода така сприятлива. І взагалі все складається просто чудово! Паралельний світ виявився цікавим і доволі приязним.

Пташечки співають, травка зеленіє… Ліпота!

Угугуга Денис не понукав, на спині дозволяє сидіти – і то дяка, бо кінь такий… шляхетний, що мимоволі викликає ставлення, мов до людини.

Так, не поспішаючи, дістались мандрівники до міста під назвою Старий Замок. Денис планував екскурсію до старовинної будівлі з темними коридорами, курними факелами на стінах, старовинною кладкою прокоптілих стін, можливо навіть, з жахаючими підземними в’язницями та катівнями, повними страшних інструментів, та чомусь велична споруда не виднілася на горизонті. Не могли ж місто назвати Старим Замком просто так? І все ж нічого подібного не спостерігалося.

- Люб’язний, - звернувся Денис до одного з містян. – Чи не будете ласкаві підказати, де знаходиться славнозвісний Старий Замок, на честь якого назване місто?

- Чого ж ні? – радо озвався той. – Усі знають, що знаходиться він на північ від міста, за його межами.

- А де можна замовити екскурсію до того визначного місця?

- Екскурсію? Тобто ви хочете полазити по руїнам? – здивувався перехожий. – Можете самі з’їздити, коли кортить. Та не раджу робити це потемну, бо ноги переламаєте. До того ж у замку живе привид, тож можете і зовсім не повернутись. Повірте мені, шановний, до проклятого замку і вдень ніхто не потикається, а вже вночі тим паче. Категорично раджу: відкладіть поїздку до ранку. А ще краще – зовсім відмініть.

- Дякую, дякую, так і зроблю.

Дійсно, ніч вже близилась, тож принц почав пошуки місця, де зупинитись. Та щось нічого путнього знайти не вдавалось. Насправді, не в тім річ, просто банально не вистачало грошей. Навіть у недорогих місцях півзолотого просили за кімнату, півзолотого за вечерю, а оплатити стайню, догляд за коником та овес – не вистачало. Від слів «у борг» просто відмахувались, не бажали і чути. Угугуг докірливо дивився, і доводилось йти далі. Місто виявилось не надто великим. Коли мандрівники перевірили усі варіанти, то так і не знайшли такого, щоб вдовольнив і коня, і вершника.  Не обходити ж по другому кругу?

- А що, дорогенький мій Угугуг, якщо ми за ті гроші, що маємо, добряче пообідаємо, а потім вирушимо на екскурсію до Старого Замку, де й заночуємо? Гадаю, не так все погано, і ми знайдемо якусь цілу кімнатку, довгий коридор або навіть підземелля, де буде і затишно, і зручно. І не будемо платити цим жлобам, які не згоджуються навіть на невеликі поступки. Як тобі ідея?

- Угу, - схвалив кінь.

- І я так думаю!

Денисові ще не доводилось ночувати у таких екстремальних місцях і ідея зі старовинним зруйнованим замком видавалась веселим квестом. Радо повернули вони до гостьового двору, який відвідали останнім.

- Ситний обід для мене і повні ясла вівса для мого чотириногого! А ще почистити його та приготувати сумку вівса із собою! – вигукнув, задираючи носа, принц.  – А щодо ночівлі, то ми вже знайшли найбагатший у місті дім, де нас приймуть із повагою та зовсім безкоштовно!

Правда, господареві було абсолютно однаково, де ночуватимуть відвідувачі. За що заплатили – те і отримаєте.

Ухом’ячивши усе, що виставили на стіл за півзолотого та трохи навіть залишивши для того гурмана, що зараз у стайні вівсом давиться, Денис залишив гостиний двір.

- Що, мій хороший? Наївся?

- У-у! – зробив нещасні очки Угугуг.

- На, закуси, - Денис простягнув йому ніжку чи то глухаря чи тетерева.

Коник тільки хрумкнув три рази – і ніжки як не було. Тицьнувся носом у долоню господаря.

- Досить, досить. От розбагатіємо зранку, тоді й наїмося по-справжньому. А зараз маємо добряче виспатись та відпочити.

Коник зітхнув і почвалав на північ.

- Стій! А мене!